Данило Сторчак

Сторчак Данило Володимирович народився 12 жовтня 1999 року у Кропивницькому. Навчався у місцевій загальноосвітній школі № 25 (Ліцей «Європейська освіта») з 1 по 11 клас.

В школі пам’ятають його енергійного, жвавого хлопця з математичним складом розуму. Веселість та життєлюбство Данила зробили його душею компанії. Він завжди здатний підняти настрій своїми жартами та жартівливими зауваженнями. Навіть під час серйозних уроків він знаходив спосіб зробити їх цікавими та веселими для всього класу. Усі однокласники цінували Данила за його енергію, оптимізм і доброзичливість. Він був справжньою душею компанії, яка завжди підіймала настрій всьому класу. Данило захоплювався спортом, і він завжди готовий був прийняти виклик на спортивному майданчику або під час уроків фізкультури.

По закінченню школи вступив до Центральноукраїнського національного технічного університету, де здобув вищу освіту за спеціальністю «менеджмент». Потім працював на різних підприємствах обласного центру, допомагав татові на будівництві.

У Данила залишилися тато — Сторчак Володимир, мама — Сторчак Оксана та дві молодші сестрички.

Данило дуже любив сестричок, а вони – його. В дитинстві водив їх на гуртки та заплітав кіски. Коли приїздив зі служби, проводив з ними багато часу. Завжди за них переймався.

Данило був талановитим, креативним, гарно малював, захоплювався спортом: баскетболом і боксом. Добре знав історію і вивчав китайську мову. Його багато чого цікавило, все хотів знати та знав дійсно багато.

«Данило був чудовим! Мав багато друзів. Данила неможливо було не любити. З ним можна було обговорити мільйон тем, розповісти йому найпотаємніше. Данило ніколи не засуджував, підтримував, міг дати пораду. Кращого, щирішого друга навіть уявити неможливо. Він з таким захопленням розповідав про свої переправи на лівий берег і назад! Казав мені: «Їдемо в машині, а вони обіймають мене, дякують, що врятував». Данило пишався тим, що рятує своїх бійців, що робить добру справу. Данька врятував би ще багатьох своїх побратимів, але не встиг… А я пишалась ним. Він був добрий і до людей, і до тварин. Кожного котика і песика хотів врятувати. І на війні прихистив шістьох цуценят, опікувався ними. Вони були для Данила маленьким порятунком від поганих думок. Кожну розмову зі мною показував їх. І кошенят маленьких знайшов, панькався з ними, відео мені надсилав. Шкодував, коли вони гинули. Ми мріяли, що коли все закінчиться і він повернеться додому, заробимо грошей і відкриємо притулок для тварин. Данило надсилав мені фото світанків і заходів сонця, дуже любив небо, ця любов в нас була спільна. В нас було багато спільних планів і мрій. Новий рік 2024 ми зустріли не разом. Обіцяли одне одному, що це останній Новий рік, який зустріли окремо. Данило казав, що я – його сім’я…» -  Настя, дівчина, з якою Данило збирався одружитися.

«Данило Сторчак, мій однокласник, він завжди був сповнений позитивом. Як думаю про шкільні часи неможливо не згадати Даню, він мав шалену енергетику, завжди на позитиві, мав свій особливий сарказм та гумор. Пам'ятаю як він любив історію України, міг прочитати параграф на перерві, а на уроці розповісти так, наче сам був свідком тих подій. Дуже боляче та несправедливо. Його відданість і мужність залишаться в наших серцях назавжди, а пам'ять про нього надихає жити кожен день, цінуючи свободу, за яку він боровся» - однокласниця Юлія Фомкіна.

«Ніби вчора сиділа та підбирала для Дані слова на випускний для характеристики, все думала, що краще підібрати «цокотливий» «гомінкий» чи «щебетливий». Заглиблюючись у спогади про Даню, неможливо не відчути неймовірну втрату. Він був більше, ніж просто учень — він був душею нашого класу, і що то за уроки були б без «гостренького жарту». Завжди привітний, завжди готовий допомогти та підтримати. Його дотепність, щебетливий характер та посмішка робили наші дні яскравішими. Він був не лише учнем, але й мужнім воїном, який завжди знаходив слова підтримки та співчуття для усіх навколо. Його втрата залишить невиліковну рану в серцях нас, його друзів, однокласників та учителів. Нехай його пам'ять буде з нами назавжди, а його яскравий дух завжди буде надихати нас до добрих справ. Вічна пам'ять нашому незабутньому Герою» -  класний керівник Майя Романова.

«Дунич, друже, як же так? Справжній чоловік, справжній українець, який добровільно пішов до війська у перші дні повномасштабної війни. Молодий, красивий, сильний, завзятий, веселий — твої жарти ми, побратими, пам'ятатимемо до скону. Ми пам'ятатимемо тебе завжди, брате Дуничу, ти завжди житимеш у наших серцях — молодий, красивий, сильний, завзятий і веселий... Герої не вмирають!» - побратим Сергій Копотієнко

«З великим сумом в серці переглядаю фото Данила. Час, проведений разом з ним у школі, залишиться в моїй пам'яті назавжди. Він був неймовірно добрим і веселим, завжди готовим допомогти. Його втрата — невимовний удар для нас усіх. Спочивай з миром. Твій дух і залізна воля залишаться серед нас завжди.» однокласник Сергій Кофлік

«Я запамʼятав для себе особисто Данила таким: Людина не просто слова, а діла. Оптимізм та життєрадісність йшли по життю разом з ним у будь-якій складній ситуації. Завжди готовий був нести відповідальність за свої слова та вчинки, був душею будь-якої компанії, прикрашав її своїм почуттям гумору та харизмою. Доброволець та герой, що однозначно назавжди буде у наших серцях та пам’яті Той самий хоробрий воїн, який своєю спиною був готовий прикрити та врятувати життя побратимам, чоловік з великої літери. Воїн світла та добра. Захисник, яким ми завжди будемо пишатися Промінь сонця серед темряви» - однокласник Ігор Герасимчук.

«Ми з Данею товаришували з ранніх років нашого дитинства, жили в одному будинку, виросли та гуляли в одному дворі, в одній компанії та навчались в одній школі, все наше життя ми провели один з одним, гуляли з тільки маленькими сестрами, поки наші дороги не розійшлися в університетське доросле життя. Він був надзвичайно цілеспрямованою людиною, яка йшла до своєї мети, людиною з великим добрим серцем, де могла поміститися любов до всього, постійно мав вірні слова підтримки, які були доречні в найскрутніший момент. Під час повномасштабного вторгнення Даня став на захист своєї домівки, своєї Батьківщини, розуміючи всі ризики цієї справи, він був дуже мужньою людиною та знав заради чого це робить, він рятував своїх бойових побратимів не дивлячись на ту небезпеку, яка стоїть перед ним, його можна безсумнівно називати Героєм! На жаль, це велика втрата і для мене, коли я дізнався новину, що мого близького друга не стало, я не міг повірити в це, в мене був ступор, я втратив частинку себе, розуміючи, що такого близького і дорого товариша зі мною більше не має» - друг Діма Брайченко.

«Данило Сторчак. Молодий Герой, який загинув, залишивши в горі своїх рідних. Я знала Данила майже з його народження. Прекрасний син, брат, онук, вихований юнак. Пішов воювати добровольцем і цим багато сказано. Хочу подякувати батькам (Оксані та Володимиру) за те, що виховали чудову Людину, яка ризикуючи своїм життям, пішла захищати Батьківщину. Щиро співчуваю родині, бажаю триматись! Це горе не тільки чудової, дружної родини, а й наше спільне. Горе, яке залишило відбиток і в моєму серці. Горе, яке я пам’ятатиму решту свого життя» - знайома Олександра Жукова.

З перших днів війни Данило Сторчак пішов в тероборону Кропивницького, надалі добровільно став на захист Батьківщини у Збройних Силах України. Служив на посаді розвідника-навідника розвідувального відділення розвідувального взводу.

На Херсонщині у грудні 2023 року вивчився керувати моторними човнами. Потім ходив на лівий берег, у Кринки. Переправляв поранених та забирали загиблих бійців. Це робив щодня, як тільки наставали сутінки. Пишався: «Я ходив би туди кожен день, аби знати, що виживу». Любив життя і радів, що рятує інших. Дуже хотів потрапити до третьої штурмової бригади. Але коли йому дали там посаду, сказав: «Тепер можна і не переводитися. Мені тут добре, тут я потрібен». За перший вихід Данило врятував тринадцятьох хлопців. Дуже добре себе показав, і його відразу зробили старшим. Молодий і завзятий солдат боронив своїх рідних і українську землю без жалю до себе.

Данило Сторчак загинув у січні 2024 року поблизу населеного пункту Кринки, Херсонської області під час виконання бойових завдань із забезпечення заходів національної безпеки і оборони України, відсічі та стримуванні агресії російської федерації. Перед смертю врятував 13 побратимів.

11 січня 2024 року Данила Сторчака з почестями поховали на Далекосхідному кладовищі на Алеї Слави у Кропивницькому.

• Адміністрація комунального закладу "Ліцей "Європейська освіта" Кропивницької міської ради".