Юрій Мінаков

Юрій Мінаков народився 29 липня 1991 року в родині, яка мешкала в селі Володимирівка, Петрівського району, Кіровоградської області. Юрій – найстарший хлопчик в багатодітній сім'ї – мав п’ять братів й одну сестричку. Після закінчення школи в селі Ганівка, де родина проживала, у 2009 році Юрій вирішує піти на строкову службу до Збройних Сил України, на танкіста, де отримав звання молодшого сержанта й командира танка. Після служби, Юрій зустрів майбутню дружину Діану. Одруження відбулося у 2014 році. Діана народила Юркові трьох донечок – Даринку, Міланку та Полінку. Надалі, з 2014 до 2020 року, Юрій працював вогнетривником у фірмі «Вогнеспецстрій», а з 2020 року – на фірмі ПРАТ «Запоріжвогнетрив». З початком повномасштабної російської агресії, Юрій отримав повістку, й вже 9 березня 2022 року його проводжали на війну. Юрій служив на Харківському напрямку. Був командиром танку. А 5 червня 2022 року в селищі Гусарівка, Ізюмського району, що на Харківщині, під час обстрілу окупантів зупинилося серцебиття Юрія. Похований Юрій у селі Ганнівці, Олександрійського району, Кіровоградської області. 

Мати – Наталія. П’ять рідних братів. Одна рідна сестра. Дружина Діана – мама Юриних трьох донечок – Даринки, Міланки та Полінки. 

Дружина Юрія – Діана Мінакова – згадує про чоловіка: «З дитинства мати Наталія називала синочка – Юрчиком. Він – найстарший хлопчик в багатодітній сім'ї, тому швидко подорослішав. Мати ділила любов порівно на п'ятьох хлопчиків – соколят та на крихітку-дочечку, але найбільше переживала за Юрчика, адже він рано став дорослим, взяв відповідальність над молодшими братами та опіку над сестричкою, переживала і не дарма, відчувала, що життя його не пошкодує. Серце матері завжди тремтіло від голосу сина, він був найкращий, гарно навчався, добре поводився, шкоди не завдавав, душа переживала, наче чекала збою. Материнське серце не обдуриш…»

Вірш, який присвятила Юрію Людмила Григоренко:.

А хтось малював в чорних фарбах картину.

Хтось все необхідне складав для потреби,

Тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.

Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,

Свій краєць, чужому синочку і доні.

Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито,

А хтось в полі сіяв пшеницю і жито.

Хтось сіяв життя на смертельнім плацдармі....

Хтось п’яту добу на ногах у лікарні

Витягував з пащі смертельної долю

Того, хто боровся за віру і волю.

За нашу любов до чарівного краю,

Бо кращого в цілому світі немає...

Прийде перемога і згине навіки

Ворожий народ. Безіменний, безликий.

Гонимий він світом буде звідусюди.

І з часом, такого народу не буде.

Бо хто йде з війною на вільну країну

Той сам від ненависті свої загине...

Після закінчення школи, у 2009 році, Юрій вирішив піти на строкову службу до Збройних Сил України, на танкіста, де отримав звання молодшого сержанта й командира танка. За весь період строкової служби, Юркові не часто доводилось керувати, й навіть сидіти в танку. Ніхто б і не подумав, що у 2022 Юрій за кермом багатотонної «автівки» буде відчувати себе, як «риба в воді». 5 червня 2022 року, в селищі Гусарівка, Ізюмського району, що на Харківщині, під час обстрілу зі сторони окупантів, Юрій загинув. Похований він у селі Ганнівці, Олександрійського району, Кіровоградської області. 

• Дружина Юрія – Діана Мінакова