В'ячеслав Єгоров

В’ячеслав Єгоров народився 03 березня 1993 року в місті Кіровоград (тепер Кропивницький). Ходив у садочок біля дому, потім навчався в школі «Мрія» з 1 по 3 клас. З 5 по 11 клас навчався в гімназії №9.

Після закінчення школи вступив до Харківського Національного Університету Внутрішніх Справ. Закінчивши ВНЗ зі званням лейтенанта, працював за направленням в УБОЗ, а після у відділі по боротьбі з економічними злочинами. Пізніше звільнився. Пів року працював на заводі «Радій». Потім став підприємцем.

У В’ячеслава залишились мама й тато. Він не був одружений, дітей не мав.

«В'ячеслав Єгоров, ти не просто однокласник, і не тільки друг, ти світла людина про яку не можемо й не хочемо писати та згадувати у минулому часі. Ти назавжди в нашій пам'яті та наших серцях. Світла людина у якої повинно було бути щасливе майбутнє…….., але є одне велике але. Можна дуже багато про тебе писати, але жодні слова не зможуть передати справжніх емоцій і почуттів» - так однокласники згадують Славіка

«Памʼяті нашого Славіка (соррі, назвати тебе Вʼячеслав я не можу, бо ти назавжди для мене Славік). Кожен раз, коли я згадую нашого Славіка, я не можу поєднати його зі словом «був». Я хочу вірити, що ти десь є і так само смієшся з нас, що ми тут сумуємо за тобою. Ти точно десь є, бо ти Герой, а Герої не вмирають. Ти один з найвеселіших і най життєрадісніших людей, яких я колись знала. Ти завжди горів усім, що ти робив і саме тому тобі все вдавалось. На жаль, ти пішов від нас занадто рано, бо ти точно б звернув ще не одну гору. В мої памʼяті назавжди закарбується останнє відео, що ти скинув - відео з твого шолома для перегляду зі звуком і без дітей. І, я думаю, ми всі все ще чекаємо, що замість, «дуже давно лупцює москалів» зʼявиться «online» і ти напишеш «ору з вас» Ти завжди в нашому серці, наш Славік».

 Є.Скороход

«Слава, ти володів англійською мовою найкраще з усіх, кого я тільки знав у своєму житті. Став воїном. І загинув як воїн. Прожив гідне, сповнене сенсу життя. Обіймаю міцно, брате…»

 В. Гончаренко

«Славік запам'ятався мені доброю, відкритою та чуйною людиною, який завжди був готовий прийти на допомогу незважаючи ні на які перепони. Пам'ятаю, як Славік на уроках з англійської чи біології (не згадаю точно предмети) при контрольних завжди допомагав трьом-чотирьом однокласникам (в тому числі мені) попри те, що сам мав її писати. І НІКОЛИ не чув відмову, НІКОЛИ! Дуже ціную що знав і провів не малий етап свого життя з такою ЛЮДИНОЮ!»

 Я.Блажко

«Хотіла про Славуню написати. Мої спогади. Зі Славіком ми сиділи за однією партою з першого по третій клас. Допомагали один одному, він добре знав англійську, а я українську, тому допомагали один одному навзаєм. На День Святого Валентина дарували один одному подарунки. Звичайно купували батьки, але я дотепер вдома у мами маю м'яку іграшку-песика, жовтий з яскравими і кольоровими лапками. Спілкуватися з ним і до війни та під час. Знала і вірила, що його чекає світле і дуже успішне військове майбутнє. Але, на жаль, війна забирає найкращих синів України. Світла пам'ять. Ніколи не забудемо і не пробачимо».

 А.Байрак

«Гарний і завжди усміхнений хлопчина…пам'ятаю як завжди на уроках англійської мови все поглинав на льоту, тоді навіть трішки заздрила…не розуміла, як те все можна запам'ятати».

 В.Поліщук

Коли почалось повномасштабне вторгнення, В’ячеслав Єгоров декілька разів ходив до військкомату, але йому відмовляли. З четвертої спроби його все ж таки взяли та відправили у Львів на навчання, де він знаходився протягом 3 місяців, а потім – у президентську бригаду, охороняти президентський квартал. Але йому хотілося на передову, захищати Батьківщину. Він писав багато рапортів, але постійно були відмови, як і тоді з віськоматом. Згодом він свого досягнув і потрапив у десантно-штурмову президентську бригаду ВЧ А 0222. Був контужений, але після лікування все одно повернувся на передову. Загинув 10 червня 2023 року.

• Адміністрація КЗ "Ліцей "Мрія" Кропивницької міської ради".