Максим Хандусенко

1984-2022 рр. 

Біографія

Хандусенко Максим Володимирович народився 10 жовтня 1984 року. Переїхав у Кропивницький зі Знам’янки після одруження. Їздив до Польщі, потім приїхав – став військовим-контрактником, а у 2021 році контракт закінчився. Був співзасновник ГО "МАРІЯ І СОФІЯ", очільницею якої є його дружина Олена Корнілова.

На війну у 2022 році пішов за мобілізацією. Пройшов найгарячіші точки цієї війни.

Родина

У Максима Хандусенка залишилися дружина, син і дві доньки.

Захоплення

У мирному житті Максим Хандусенко вирощував квіти.

Відгуки друзів

"Останній раз, коли ми говорили телефоном, він прощався, казав, що там, де він зараз знаходиться, відбувається справжнє пекло", - ледве тамуючи біль від втрати дорогої людини розповідає дружина Героя Олена Корнілова. "Він загинув внаслідок атаки на їхню позицію російського дрона. Поранення були численні та дуже страшні. Про загибель Максима мені повідомили його побратими, сказали, що вивезти тіло буде украй складно. Але змогли, вивезли".

"Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував", - зазначив волонтер Valentin Svit.

Військовий шлях

38-річний солдат, стрілець-санітар механізованого відділення Максим Хандусенко загинув 02 листопада неподалік села Первомайське на Донеччині внаслідок атаки на їхню позицію російського дрона.

11 листопада, у Кропивницькому на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища відбулося прощання з Героєм, який віддав за Україну найдорожче — свої життя.

Вічна пам'ять Герою!

Не загоїти біль і не втішити журу,

Бо геройські поліг український солдат.

Він звитягу явив і козацьку натуру,

Та останнім для нього став той листопад,

Де загинув боєць від ворожого дрону:

Були рани у нього глибокі й страшні.

Його воля – сильніша заліза й бетону,

Тільки тіло дісталось у жертву війні…

Хоч у мирнім житті він вирощував квіти,

Та був сповнений гніву в пекельнім бою!

Бо козацькі він мав у душі заповіти –

Воювати за Волю, за Землю свою!..

Не послабити болю, й слова неспроможні –

Передати жалоби усі почуття…

І Герої, хоч смертні, та непереможні,

І у Пам’яті нашій – їх вічне життя!