Володимир Андрущук

1985 – 2022 рр.

Біографія

Володимир Володимирович Андрущук народився 19 січня 1985 року в м. Кропивницкий. В дитинстві відвідував садочок №35. Навчався у школі №8 (нині Ліцей "Природничих наук". В юні роки навчався в будівельному технікумі та пізніше закінчив Центральноукраїнський національний технічний університет. До війни Володимир працював на заводі майстром дільниці, а пізніше – інженером-технологом. 

Родина

У Володимира залишилися мама – Ольга Борисівна та п’ятеро дітей. 

Відгуки друзів

За словами мами Ольги Борисівни: «Володя з дитинства був роботящий, старанний відповідальний. Сам навчався. Ні в кого нічого не просив. Завжди переживав за інших, Ставив себе нижче за інших: спочатку інші, потім він. На роботі син завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації. Горів роботою. Бувало до ночі сидів за кресленнями… І досі ті малюнки лежать у кімнатах..»

На запитання: «Що б ви йому сказали, якби Володимир був живим?» – мама відповіла: – «Щоб він залишався таким, який є – добрим та ласкавим…» 


«Він був дуже добрим, любив допомагати людям, ішов завжди на поступки. Дуже любив дітей, із хлопцями завжди грався у «войнушки». Вони за ним дуже зараз сумують…», – зі слів колишньої дружини Тетяни.


«Хороший, жвавий, емоційний був хлопець, працелюбний, працював, багато рішень приймав щодо модернізації підприємства. З перших днів війни він пішов у тероброну, на передову, воював там», – так розповів про Володимира його товариш і колега по роботі Володимир Довгополий.

Захоплення

Володимир був різнобічною людиною. Займався рибальством, грав у теніс та футбол. Йому дуже подобалось виконувати зварювальні роботи та колекціонувати метальні ножі. 

Військовий шлях

Володимир був учасником АТО у 2014–2015 роках. Воїн служив у третьому полку спецпризначення. Коли почалась повномасштабна війна, Володимир, довго не думаючи, пішов захищати Батьківщину зі словами: «Хто ж як не я?...». Був старшим солдатом мотопіхотної бригади. Загинув 28 липня 2022 року від поранень під час зенітно-ракетного обстрілу російськими військами селища Гончарівське, Чернігівської області. 

Нагороди

Отримав медаль «За відвагу». 

Вічна пам'ять Герою!

Хороший батько для п’ятьох дітей,

Талановитий майстер у роботі:

Ти був завжди в пошані у людей

І за сім`ю постійно у турботі…

Але прийшла негадано війна

І не сховався ти тоді за спини:

На фронт пішов, де болісна ціна –

Твоє життя за Волю України…

Ти воював у третьому полку –

Бійцем мотопіхотної бригади:

За пісню у вишневому садку,

За благодать шевченківської хати…

Пройшов АТО й чернігівські ліси:

«Хто ж як не я!» – рішив і цілив зброю… 

Але поліг… Тож, Господи, спаси

Цю світлу душу, й в Небо понеси,

Віддавши гідні почесті Герою…

……………………………………

За сум дітей і матері, й вдови –

Для орків вже зумовлена розправа.

А ти – у нашій Пам’яті живи:

Відважному Герою – вічна Слава!

Джерела