Олександр Стегар

Стегар Олександр Олександрович народився 8 жовтня 1997 року у місті Кіровограді (нині Кропивницький). В три роки пішов до дитячого садочка №15, де дуже швидко розкрився його артистичний талант та любов до виступів.

Сашко змалечку був дуже харизматичним та веселим, любив бути у центрі уваги й завжди її до себе привертав.

У 2004 році пішов до ліцею №25 (ліцей «Європейська освіта»), і вже з першого дзвоника брав участь у шкільних заходах, від читання віршів та привітань на різні свята, до виступів на шкільній сцені. Він завжди був дуже активним і охоче брав участь у всіх подіях, де міг проявити себе та свої здібності. Життєрадісність Саші була майже заразливою, він умів підбадьорити та розсмішити як однокласників, так і вчителів. Попри загалом веселий та безтурботний характер, Сашко був дуже доброю, щирою та відповідальною людиною, про це завжди згадують його друзі, вчителі, рідні та знайомі. На нього завжди можна було покластися в скрутний час, він завжди охоче приходив на допомогу. Його харизма, привітність та чарівна посмішка нікого не залишали байдужими й швидко закарбовувалась у пам’яті людей, і він сам одразу запам’ятовував всіх з ким коли-небудь бачився, і наступного разу неодмінно спішив привітатися. Сашко знаходив спільну мову з людьми різного віку та був доволі популярним серед однолітків та молодших класів, його дуже любили діти за його активність та готовність завжди порозважатися та пограти.

Школу Сашко закінчив у 2015 році, після чого вступив до Кропивницького коледжу харчування та торгівлі, де отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Менеджер по продажах». Бувши активним та доволі непосидючим, ніяк не міг визначитися ким він хоче бути та де працювати, але не міг сидіти зовсім без діла, тому деякий час працював у магазині «Молоток» продавцем-консультантом та вантажником торгового відділу ТОВ «Ятрань». А потім визначився, що хоче піти на військову службу.

Саша дуже рано втратив батьків через хворобу. В 14 років він став сиротою. Активну участь в його виховані приймала бабуся, яку  він дуже любив, і яка згодом стала його опікуном. Ще у Сашка залишилися тітка та дві двоюрідні сестри.

Сашко завжди був дуже активним та енергійним хлопцем. Певний час ходив у секцію карате. З шести років займався в секції футболу «Ікар-Юніор» при Державній льотній академії. Їх команда часто займала високі місця в турнірних таблицях, і разом з нею він побував у багатьох містах України.

У старшому віці він продовжував займатися спортом, зокрема боксом та баскетболом. Ще одним захопленням його життя було написання віршів, а також написання та читання репу.

«Наше з Сашком спілкування почалося ще з молодшої школи. Він був дуже життєрадісним, душею компанії, на нього завжди можна було покластися. Більшість спогадів зі школи в мене пов’язана саме з ним і всі вони сповнені радості. Для мене він назавжди залишився усміхненим, безтурботним та вірним другом» –  подруга Аліна.

«Яскравіше Сашка людини ми не зустрічали. Він був нашим сонечком. Душа компанії, найкращий друг, брат, хрещений. В будь-якій тяжкій ситуації не дивлячись нінащо був поряд. Дуже любив дітей, а вони його, усмішка не сходила з обличчя, коли спостерігали як він проводить час з похресником. Ні на хвилину ми не пошкодували, що вибрали саме його. Він був з веселою та щирою душею, і з добрим серцем» - близькі друзі, куми Січевські.

«Сашко був моєю дуже близькою до душі людиною, він завжди займав окреме місце в моєму серці. Я ніколи не знала таких як він. Він завжди дивився на цей світ добрими та світлими очима, попри те, які в житті були ситуації — він ніколи не втрачав оптимізму. Він був дуже веселий, чуткий та мав дуже велике добре серце. Він був єдиним кому я могла довірити всі свої таємниці і я завжди знала, що в мене є людина яка мене завжди вислухає. Коли він захотів піти на військову службу, я запитала в нього — навіщо? Він дав достатньо мужню відповідь — я хочу стати справжнім, хоробрим чоловіком, щоб моя бабуся мною пишалась. Потім як розпочалася повномасштабна війна, я не знаходила собі місця коли він не виходив на зв’язок, але проходив часи він присилав мені меседж, моє серце на хвилинку заспокоювалося. Але настав той страшний ранок, коли мені подзвонили та сказали, що Саші більше нема, я не знала куди мені йти, як набратися сили та піти сказати його родині. Я сказала, що знаю Сашка, він щасливчик по життю, він живий, ми будемо його шукати. І я буду знов чекати його меседж, який скоріше за все я не дочекаюсь… Ми шукали його довго і знайшли, до останнього я не вірила і не хочу вірити в те, що моєї близької людини — більше немає. Він, як і хотів, став дійсно справжнім, хоробрим чоловіком. Він став героєм нашого часу, якого будуть згадувати через довгі роки та пишатися ним, тому що він не зважаючи на всі страхи, заради народу України, він боровся і помер за нашу незалежність і свободу. Я буду завжди вірити, що він поряд, наш Янгол-Охоронець» - подруга Ходикіна Ольга.

«Саша — це друг з великої букви. Ми з ним знайомі ще до школи, разом каталися на скейті, в школі ходили на секції карате та боксу. Більш в зрілому віці ми стали з ним не те щоб друзями, а ми були як рідні брати. Ми завжди були дуже захоплені в дізнанні чогось нового. Дуже полюбляли щось екстремальне, ну і як більшість хлопців в юному віці — ми були безстрашні, в нас завжди були якісь веселі історії та пригоди, за які десь було соромно, а десь дуже весело. Ці спогади дуже гріють моє серце. З ним мені ніколи не було сумно, з ним можна було куди завгодно, але головне це бути з ним. Я ним дуже пишаюсь, в мене такого друга як він більше буде. Мені його дуже не вистачає» - друг Артем Нєгретов.

20 лютого 2020 року Олександр Стегар призвався на контрактну службу до військової частини А0224 м. Миколаїв. В 79 бригаді ДШВ обіймав посаду кулеметника-навідника.

Сашко з дитинства мріяв стрибати з парашутом, тому обрав саме ці війська. Бригаду, в якій він служив, було направлено в Луганську область в АТО на 9 місяців. Хлопець ніколи не сидів без діла, постійно потрібно було чимось займатися, в тому числі спортом, тому разом з товаришем вони на позиціях встановлювали турніки для тренувань.

З початком повномасштабного вторгнення їх бригада була в одних з гарячих точок, у квітні їх направили на допомогу побратимам, де вони потрапили у засідку. Після цього бою зв'язок з Сашком було втрачено.

Загинув військовий у квітні 2022-го біля села Зелена Долина Краматорського району Донецької області. Йому було 24 роки. Розшукували тіло хлопця майже два роки, весь цей час він вважався зникли безвісти.

Похоронений на Лелеківському кладовищі поряд із мамою 19 березня 2024 року.

• Адміністрація комунального закладу "Ліцей "Європейська освіта" Кропивницької міської ради".