Олексій Волохов

Олексій Олегович Волохов народився 20 березня 1992 року в м. Кіровоград (зараз Кропивницький), Кіровоградської області, Україна. З 1999 по 2007 рік навчався в ЗОШ І-ІІІ ступені №13 м. Кіровоград. Зростав спортивно-активним, полюбляв бойові мистецтва, зокрема TAEKWON-DO де досяг значних успіхів, та склав іспит на червоний пояс. З 2007 року навчався в ПТУ №4. Після його закінчення був призваний на строкову військову службу в ЗСУ. По розподіленню потрапив у 25 Бригаду ВДВ (Наразі ДШВ). Під час служби мав не абиякі тяжіння до стрибків з парашутом та польотів на військовій авіатехніці. Після демобілізації зі строкової служби продовжив займатись спортом, готувався здобути наступний ступінь – чорний пояс з TAEKWON-DO, та вдосконалював свою майстерність з інших видів бойових мистецтв, зокрема з ПАНКРАТІОНУ та ММА.

Не зважаючи на спортивну спрямованість, Олексій, все ж таки, вирішив пов’язати своє життя зі службою в ЗСУ, у військах Спеціального Призначення (на даний час Сили Спеціальних операцій). 

В 2013 році підписав контракт з ЗСУ та проходив службу в 3-му полку спеціального призначення м. Кропивницький. В час захоплення росією територій України був залучений до оборони території АРК Крим, а надалі – Донецької області. Проводив успішні операції, в складі своєї групи спец призначенців (був відзначений подякою командування). 

24 червня 2014 року, під час чергового припинення вогню (перемир’я) зі сторони України, Олексій виконував бойове завдання, як бортовий стрілець, пересуваючись на гелікоптері МІ-8, разом з працівниками СБУ, які встановлювали прилади контролю за дотримання перемир’я.

Після виконання завдання, повертаючись з гори Карачун м. Слов’янська, Донецької області, гелікоптер, у якому знаходилися Олексій, його однокашник Олександр Кондаков, 4 працівники СБУ, 2 пілоти та 1 бортмеханік – був підбитий з ПЗРК і всі хто перебував на борту гелікоптера загинули. Вічна Слава Героям!

Батько - Волохов Олег Вікторович

Мати - Волохова Світлана Юріївна

Брат - Волохов Вячеслав Олегович

Олексій багато часу приділяв спорту. Займаючись TAEKWON-DO, ПАНКРАТИОН та ММА, брав участь у змаганнях де неодноразово ставав призером з цих видів спорту. Грав у футбол, баскетбол та багато інших вуличних ігор. Інший вільний час полюбляв рибалити. 

СЛОВА ВІД ГУЛИК О.В.

З цією людиною я був знайомий з самого дитинства. Він був веселою та водночас сильною людиною, в компанії – її душею, а в скрутну хвилину – надійною опорою. За весь час нашої дружби, Олексій ніколи не зрадив мене й завжди був готовим допомогти. Тому він був для мене не просто другом, а братом!

СЛОВА ВІД КОСТЮНІН С.О.

Олексій для мене був не тільки хорошим другом, але він ще був як братом, людина яка могла прийти до мене в гості навіть коли мене немає вдома, адже мої батьки його теж добре знали й поважали. Він завжди був веселою людиною, рідко коли побачиш його в поганому настрою. На нього завжди можна було покладатись за якоюсь допомогою, можна було звернутися за порадою, завжди підтримував у скрутні часи, і, коли навіть в мене опускались руки, або було тяжко – він старався завжди бути поруч і підтримував мене. Олексій був гарним прикладом, якою треба бути чудовою людиною. 

Він першим подав ідею, щоб не просто проводити все дитинство у дворі, а піти на спортивні тренування, бути завжди в спортивній формі й бути прикладом для інших, після чого ми так і зробили. Дякую йому за цю ідею, тому що, після цього, в моєму житті багато чого змінилось в гарну та позитивну сторону. Тому Олексій для мене був гарним другом і залишиться в моєму серці назавжди, залишиться як гордість країни – Героєм, який захищав нашу сильну і незалежну Україну. І я пишаюся ним і тим, що в моєму житті був такий друг.

СЛОВА ВІД МАКСИМА – ДРУГА ОЛЕКСІЯ:

2013 року до нас на службу прийшов Олексій Волохов, який одразу здобув авторитет серед товаришів по службі. Я Олексія знав і раніше, ми займалися одним видом спорту, а сааме – тхеквондо; інколи перетиналися на змаганнях у спорті. Так само як і у службі, він добивався найкращих результатів. Раніше Олексій проходив строкову службу в елітному підрозділі 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Збройних Сил України. Після проходження служби він вирішив пов'язати своє життя з армією і підписав контракт з третім окремим полком спецвійська. Попри те, що ми з Льошею були знайомі багато років, саме після першого польового виходу я зрозумів, що знайшов справжнього друга. У очах товаришів він був зразковим бійцем, який швидко навчався своєї справи, схоплював все на льоту, навчання й польові виходи проходив з легкістю. Початок війни ми з Льошею зустріли разом. У зведеній групі ми вирушили на Дніпропетровський аеродром, де на нас чекала безліч бойових вильотів у складі екіпажів вертольотів Мі-8. Мі-24 На аеродромі я розумів, що зі мною справжній друг, бойовий товариш, який підтримував мене в усьому. Умови несення служби були не найкращі, бракувало навіть найнеобхідніших харчових продуктів. Але, попри це, у день мого народження Льоша десь зумів роздобути торт. У мирному житті на такі речі не звертаємо уваги, але в умовах війни — це один з найцінніших подарунків. Наша робота полягала у вильотах за пораненими, супроводі та виведенні розвідгруп на місце роботи, доставляння волонтерської гуманітарної допомоги підрозділам, що перебували в найгарячіших точках. Безліч вильотів були дуже небезпечними, кожного разу сповнювало відчуття тривоги й страху. Вильоти були добровільними, але я завжди упевнено погоджувався, оскільки зі мною був мій друг, якому сміливо можна довірити своє життя. 24 червня 2014 року Олексій з Олександром (Олександр Кондаков), у складі екіпажу вертольота Мі-8 вирушили на гору Карачун для виконання спецоперації, з якої вони не повернулися. Цей день назавжди залишиться раною в моєму серці, це була найбільша втрата у моєму житті... Вони подарували мені життя ціною свого.

СЛОВА ВІД САНДУЛА А.В.

Олексій — був мій найкращий друг. Ми дружили майже з самого народження. На вигляд він був звичайний хлопець, яких багато в нашому дворі, садочку та школі. Олексій був середнього зросту, спортивної статури та лисий як я. Стригтись налисо ми почали років з 17-ти: мода була така. Ми стригли один одного, й під час цього могли поговорити по-душам про деякі речі. Він любив спорт, але коли наступало літо, то хотілося нам грати на подвір'ї, а не ходити на тренування, й був такий час, що він закидував тренування, але потім знову повертався після канікул. Досягнувши 18 років я пішов у армію, Олексій був на рік менший за мене: він пішов на наступний рік. Але, навіть бувши в армії, ми писали листи один одному й були постійно на зв'язку. Настав час коли мені прийшов лист від нього, що його беруть теж в армію, а я вже повинен скоро йти на ДМБ, а точної дати ніхто ще не знав. Він написав, що 14 квітня його забирають і, як на зло, в наказі мені доповіли, що в мене ДМБ теж 14 квітня і я хвилювався, що не побачу свого кращого друга ще один рік. Як тільки мені видали документи та квиток на поїзд – я одразу здав квиток і купив квиток на автобус, щоб скоріше доїхати та встигнути його побачити й обняти, хоча б на пару хвилин.Так і здійснилося. Я приїхав увечері додому й, не перевдягаючись, з автобусного автовокзалу, поїхав на залізничний вокзал. Там ми обнялися й ще я його не бачив один рік. Тож так зійшлося, що Олексій пішов служити туди, де служив і я: в ту ж частину й батальйон. Це було дуже круто. Цей момент я не забуду ніколи.

Кожен із нас має безліч друзів, проте справжніми з них є одиниці. Чому так відбувається? Бо справжня дружба проходить усі випробування і триває роками.

Яким повинен бути справжній друг? На мою думку, справжній друг – це той, кому ми безмежно довіряємо. Справжній друг – це той, хто завжди поруч, особливо у час, коли потрібна підтримка. Зі справжнім другом завжди можна порозумітися навіть тоді, коли ставлення до чогось зовсім різні. Справжні друзі завжди знайдуть шлях до примирення. Їм разом цікаво, вони мають спільні інтереси, захоплення, навіть риси характеру. Справжня дружба, на моє переконання, передбачає щирість і відвертість, вірність і чуйність, уміння співпереживати та допомогти, прагнення зрозуміти один одного.

Ми часто переживаємо в житті різні ситуації. На жаль, не завжди всі моменти можна назвати щасливими. Досить часто людину спіткає горе, втрачається сенс життя чи просто наступає переломний період. Саме в такий час можна пізнати тих людей, які тобою дорожать і цінують відносини. Їх називають щирими, надійними та вірними друзями.

Щасливий той - у кого є не просто друзі, а хто має справжнього друга. Олексій був справжній друг, якого більше немає і не буде. Вічна пам'ять тобі друже!

Строкову службу проходив у 2011–2012 рр. у Високомобільних Десантних Військах – 25-й окремий повітряно-десантній бригаді (наразі ДШВ) у м. Дніпропетровськ (зараз Дніпро). на посаді «оператор навідник БМП». У 2013 році підписав контракт з 3-м окремим полком спеціального призначення м. Кіровоград (зараз Кропивницький) та проходив службу на посаді старшого розвідника. Під час служби багато стрибав з парашутом та літав на військовій авіатехніці. Надалі Олексій вирішив пов’язати своє життя зі службою в ЗСУ, у військах Спеціального Призначення (на даний час Сили Спеціальних операцій). 

В 2013 році він підписав контракт з ЗСУ та проходив службу в 3-му полку спеціального призначення м. Кропивницький. В час захоплення росією територій України Олексій був залучений до оборони території АРК Крим, а надалі – Донецької області. Проводив успішні операції, в складі своєї групи спецпризначенців (за що був відзначений подякою командування). 

24 червня 2014 року, під час чергового припинення вогню (перемир’я) зі сторони України, Олексій виконував бойове завдання, як бортовий стрілець, пересуваючись на гелікоптері МІ-8, разом з працівниками СБУ, які встановлювали прилади контролю за дотримання перемир’я.

Після виконання завдання, повертаючись з гори Карачун м. Слов’янська, Донецької області, гелікоптер, у якому знаходилися Олексій, його однокашник Олександр Кондаков, 4 працівники СБУ, 2 пілоти та 1 бортмеханік – був підбитий з ПЗРК і всі хто перебував на борту гелікоптера загинули. Вічна Слава Героям!

• Олег Волохов, батько.