Валентина Макаренко

Макаренко Валентина Олександрівна народилася 17 липня 2000 року і виросла у Кропивницькому. З 1-го по 8-ий клас навчалася в гімназії №9, була солісткою дитячого ансамблю”Школярик, а пізніше - “Глорія”. Неодноразово перемагала в міських, обласних та міжнародних вокальних конкурсах.  

У 2015 році родина Валентини переїхала до Києва, і дівчинка продовжила здобуття освіти в школі № 319 імені В. Лобановського.

По завершенню школи Валентина навчалася в Київському національному університеті культури і мистецтв. Згодом вирішила отримати другу вищу освіту і вступила на факультет музичного мистецтва до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва. 

Від початку повномасштабного вторгнення дівчина почала активно волонтерити. Вона долучалась до збору гуманітарної допомоги в різних столичних гумцентрах. 

Її батько, 47-річний сержант Віталій Філіпов з позивним “Патон”, загинув 6 вересня 2022 року на Харківщині. Після смерті батька дівчина заснувала благодійний фонд “Патон” на його честь. Вона спільно з друзями активно збирала гроші на амуніцію, одяг, автівки для виконання бойових завдань для захисників і захисниць.

Філіпова Ольга Володимирівна (мед. працівник), Філіпов Віталій (військовий, загинув у вересні 2022 року).  Менший брат Іван, 16 років, навчається в 10 класі.

Валентина мріяла пов’язати своє майбутнє зі співом. Вона хотіла відкрити свою студію та викладати там вокал, писати пісні та творити, розвивати нашу культуру. Неймовірна вокалістка з неймовірним голосом.

Вона була гарною людиною. Завжди наповнювала наше серце теплом і радістю. Її велике серце і доброта ніколи не залишали байдужими нікого. Наша однокласниця, яка загинула на війні, залишиться в наших серцях назавжди, як символ мужності та жертовності. Нехай її пам’ять буде вічно благословенною»

однокласниця Юлія Полстянова

«Валя навчалася у гімназії № 9 у 2013-2015 рр. Я була класним керівником Валі півтора року. Одразу ми стали добрими друзями. З нею і неможливо було інакше. Валя була відкритою доброзичливою дівчинкою, яка любила життя та довіряла людям. Мене завжди вражала її здатність радіти кожному дню. Її сильний і прекрасний голос не залишав байдужим нікого, Валя брала участь у всіх шкільних конкурсах та концертах, виступала в міських та обласних конкурсах. У 2015 році Валя переїхала до Києва, часто телефонувала, розповідала, як почувається на новому місці. Коли перестала, я зрозуміла, що вона знайшла себе і їй добре, моя дівчинка стала дорослою… Коли я дізналася, що Валя загинула, як герой, мені було дуже боляче, а от здивування не було, я завжди була переконана, що її серце – серце воїна, серце героя!»

Класний керівник Світлана Тіхоненко

«Про Валю хочеться згадувати лише з посмішкою, з такою теплотою, з позитивом, адже цим всім наповнювала кожного поруч із собою.

Ми познайомились десь у 2008 році. Ми ходили в один вокальний гурток, яким керувала Карпенко Тетяна Борисівна. І переглядаючи відео з концертів, можна побачити наскільки це була життєрадісна, харизматична, сонячна дитина. Хочу сказати, що нічого не змінилося.

З теплотою згадую моменти, коли ми записували на студії пісні, Валя завжди йшла першою. І от коли йшли наступні, Валюша щиро переживала і підтримувала кожного. Потім Валя переїхала до Києва і наші зв’язки обірвалися. І от 16 січня 22 року Валя знайшла мене і написала у Фейсбуці. Вона пообіцяла приїхати в Кропивницький. Так і сталося 6 квітня 22 року ми нарешті зустрілися. Говорили про все, про моє життя, про життя Валі, запам’яталося те, як Валя говорила про свого батька Віталія. Він тоді ще був живий і наскільки вона ним пишалася, наскільки була гордою за нього, в Перемогу вірила безперечно. Після нашої зустрічі я була такою окриленою, наповненою енергією, адже ця людина могла так зарядити. Потім ми вже тримали зв’язок по Інстаграму. Валя вітала мене з днем весілля, не вірила, що я вже так подорослішала, адже пам’ятала мене лише дитиною, як і я її. Потім я дізналася, що вона хоче стати бойовим медиком, але не тільки хоче, але і все робить для того, щоб це реалізувати. Тут то погляд тієї маленької як в моїх спогадах Валюші, і змінився. Це стала серйозно налаштована доросла не по роках дівчина. Тут вже була Було страшно, переживала, але розуміла, що якщо вона вирішила — це остаточно.

У моєму серці залишається така невіра, що про Валю тепер говориться у минулому часі, я все чекаю як вона виставить якийсь збір, розкаже факти зі свого цікавого різнобарвного життя. Для мене вона залишається тією світлою позитивною цілеспрямованою людиною. Пишаюсь, що ця людина була в моєму житті»

Катерина Богатиренко

Валентина Макаренко волонтерила до серпня 2023 року, потім прийняла рішення долучитись до лав Збройних сил України. Вона написала допис про збір собі на амуніцію.

Після смерті батька дівчина пройшла курси тактичної медицини, мріяла служити парамедиком, але після навчання в “Десні” вона долучилась до четвертої окремої танкової бригади. Була кулеметницею. 

10 січня 2024 року вночі Валентина Макаренко з позивним “Макар” загинула внаслідок ворожого артобстрілу на Ізюмському напрямку на Харківщині. За словами рідних захисниці, було пряме влучання в автівку, де вона знаходилася.

Адміністрація комунального закладу "Ліцей "Мрія" Кропивницької міської ради".