Євгеній Осієвський

Осієвський Євгеній Євгенович народився 14 серпня 1993 року у місті Кіровограді (тепер Кропивницький).

"Бути героєм легше, ніж бути просто хорошою людиною, адже героєм можна бути лише один раз у житті, а хорошою людиною — кожен день" - саме цей філософський вислів обрав як своє життєве кредо ще у школі та завжди дотримувався його Женя Осієвський — наш земляк, який так багато встиг за своє коротке, але таке яскраве, наповнене творчістю життя.

Женя дуже рано почав говорити й ходити, у шість років уже читав сам, на радість рідним ріс дуже активним, добрим, чесним та допитливим хлопчиком із загостреним відчуттям справедливості у власних вчинках та стосунках з однолітками та з дорослими. Виховувався здебільшого вдома на численних казочках, розповідях та книжках, якими його з перших років життя щедро обдаровувала мама.

До першого класу пішов у міську школу №14 (ліцей «Лінгвістичний»), навчався на відмінно і до п’ятого класу вирішив вступати уже до популярної в області гімназії — школи мистецтв Анатолія Короткова.

Навчався Євгеній із задоволенням, танцював у знаменитому "Проліску", займався карате-до та одночасно у кількох гуртках ДЮЦу, дуже любив малювати, робити руками різні поробки, розписувати писанки, обожнював музику, театр.

Рано почав писати статті та друкуватися у місцевих виданнях — газетах "Кіровоградська правда", "Освітянське слово". Свої перші гонорари - 400 гривень заробив у 12 років, коли написав статтю до газети "Західний регіон" та виборов друге місце у конкурсі "Мій край, моя родина — благословенна Україна".

А ще Євген дуже любив цей прекрасний світ, природу рідної землі та України: море, ліс, гори та професійно їх фотографував, адже багато подорожував разом з мамою. Сам садив дерева і квіти, любив їздити у село до бабусі та допомагати на маминій скромній дачі, при цьому встигав ще й багато читати, збирав велику домашню бібліотеку, яку мріяв залишити своїм дітям...

Стосунки Євгенія з мамою — то особлива тема. З нею він був дуже турботливим, ніжним та люблячим сином. Завжди намагався вчитися на підвищену стипендію, щоб порадувати маму на свята смаколиками, з Києва часто приїздив і обов’язково з маленькими подарунками, завжди підтримував і допомагав, на день її народження обов’язково запрошував на виставу до театру...

Його друзі казали: інтереси Жені були безмежними, як і його людська доброта. Його однокласники, однокурсники, а пізніше і воїни-побратими відзначали його порядність, людяність, високий інтелект, різнобічні глибокі знання, намагання завжди докопатися до істини, він не втомлювався пізнавати цей світ та постійно вчитися... Умів грамотно та переконливо дискутувати, чим дивував навіть найпрофесійніших...

Показовим є лист Ганни Федорівни Шамко, адресований директору гімназії — школи-інтернату Анатолію Короткову. Жінка дивилася програму Савіка Шустера "Свобода слова", у якій брали участь представники "Проліска" з Кропивницького. Ганну Федорівну до глибини душі вразив виступ не народних депутатів, відомих політиків, а саме учня з Кропивницького Євгена. "Як цей юнак впевнено з відчуттям власної гідності тримався, задавав конкретні розумні запитання, його мова була грамотна, щира і переконлива на відміну від деяких дорослих учасників програми, — писала тоді жінка. - Постава горда, обличчя інтелектуала. Він нагадав мені Ангела, який спустився з небес... Я була настільки вражена, бо саме Женя тоді своїм виступом додав безмежної віри та сили духу, допоміг мені після трьох інсультів та численних переломів піднятися і повірити в себе."

Женя також завжди активно займався громадською роботою. Дуже рано проявив свої сильні лідерські якості спочатку серед гімназистів, де його обрали головою учнівського парламенту, а пізніше і заступником президента обласного парламенту дітей. Саме там, як сам пізніше згадував, він навчився дивитися на суспільні проблеми дорослих дитячими очима.

Кілька років поспіль Євген був досить активним учасником усіх парламентських засідань, ще школярем від обласного дитячого парламенту двічі їздив у Крим до Артеку, де успішно працював як викладач зі старшокласниками. У його групі було понад 500 підлітків зі всієї України.

Після закінчення гімназії Євгеній Осієвський вступив на бакалаврат історичного факультету тоді ще Кіровоградського державного педуніверситету імені В.Винниченка, який закінчив з відзнакою.

Сімнадцятирічним студентом педагогічного університету імені В.Винниченка взяв участь у Всеукраїнському молодіжному парламенті у місті Івано-Франківськ. Єдиний зі студентської спільноти України він був представником на Першому Міжнародному форумі Європейського молодіжного парламенту у німецькому місті Регентсбург. Там він працював у комісії з проблем навколишнього середовища, охорони здоров’я та продовольства. Його екологічний проєкт, який він там представив, обрали для подальшої розробки в ООН. Вдруге його вибрали делегатом від України до Європейського молодіжного парламенту, який відбувся у місті Загреб, Хорватія. Це був його справжній європейський дипломатичний і парламентський досвід.

Далі, закінчивши університет — магістерська програма "політологія" Києво-Могилянської академії /НаУКМА/ (теж із відзнакою), потім — аспірантура кафедри культурології НаУКМА та робота над дисертацією "Альтернативні соціальні просторовості острова Танна, Республіка Вануату", співпраця у відомих фахових журналах, у тому числі низці міжнародних видань...

Після магістерської програми та аспірантури Женя, крім науки, займався одночасно кількома напрямками — публіцистикою, журналістикою, кінокритикою, екологією, фотографував, писав комікси, багато подорожував. Доля справді обдарувала його численними талантами, коло його дорослих зацікавлень — у найрізноманітніших матеріалах, які він готував, наприклад, для журналів "Спільне", науково-популярного "Куншту" чи американського "The Comics Journal"...

Євген вивчав різноманітні релігійні спільноти — кришнаїтів, неоязичників, саєнтологів, мунтянівців тощо — й писав про них статті для журналу «Спільне».

Готував науково-популярні статті на різноманітну тематику, зокрема, про лінгвістику, антропологію, статистику, неврологію, плацебо, протести голодуванням, поведінку птахів та восьминогів, тантал та експлуатацію при його видобутку, культ вуду і зомбі, Антоні ван Левенгука та наукові курйози у рамках рубрики «Біззаро наука» для сайту «Куншт». Брав інтерв'ю у таких закордоннийх науковців і митців, як орнітолог Марк Бонта, нейробіолог Кріс Фрит, антрополог і дослідник ядерної зброї Г’ю Густерсон, режисер Майк Лі або художник коміксів Девід Ллойд. Також залишав кінорецензії на сайті Yabl і загалом цікавився популярною культурою, феноменам якої присвячував тематичні статті (про маску Ґая Фокса для «Спільного», середньовічні танцювальні манії для WAS, маргінальне мистецтво Генрі Дарджера для Bird in Flight), готував комікси та проводив лекції на Kyiv Comic Con.

Крім наукових досліджень і культурологічних розробок, Євгеній Осієвський був членом Спілки журналістів України, глибоко поринав у вивчення різних пластів людської культури: від найдавніших вірувань до химерних сучасних культів. У його творчому доробку — невидані книги, п’єси, прозові твори, комікси... Готувався до наукового відрядження — етнографічної польової експедиції у Республіку Вануату... Знав чотири мови, у тому числі біслам — мову острова Танна.

Під час Майдану брав участь у протестах у Кропивницькому. Був активістом лівих поглядів, прихильником організації Соціальний рух, а також вегетаріанцем і пацифістом.

Перші тижні повномасштабного російського вторгнення Євгеній перебував у Ворзелі на Київщині, окупованому російськими військами, в гуртожитку НаУКМА. Невдовзі після евакуації описав цей досвід у статті.

Повернувшись у Кропивницький, 15 березня 2022 року пішов у військкомат, але йому сказали, що він не потрібний. Після цього шукав, де може бути корисним, розглядав можливість працювати воєнним кореспондентом, взяв інтерв’ю у снайпера.

Протягом 2022 року продовжував писати та публікувати статті, зокрема в американському The Comics Journal, де вийшов його матеріал про передчуття ядерної війни в коміксі Алана Мура «Вартові». А попереду було ще так багато запланованого... Уже після смерті Жені у міжнародному Journal of Ethnobiologi вийшла остання з надрукованих його наукових статей.

Війна не дала йому завершити стільки цікавих наукових і творчих задумів, досліджень і, безумовно, відкриттів, якими пишалася б Україна.

У Євгенія залишилася мама — Гребенюк Олександра Юхимівна.

Женя захоплювався спортивними, народними, бальними танцями, ходив 4 роки до групи карате-до, любив малювати, розписував писанки, робив декупаж дощечок, платівок петриківським розписом, подорожував і фотографував природу, практикував екстремальні види: роуп- джампінг, скай-дайвинг, ходив у гори, плавав, дуже любив тварин, багато садив дерев і квітів.

Марина Ткачук, декан факультету гуманітарних наук Києво-Могилянської академії /НаУКМА/: "Талановитий інтелектуал, неординарна особистість, світла та оптимістична людина — таким закарбувався Євгеній у пам’яті могилянців і усіх, хто його знав. Служба у ЗСУ додала до цих рис мужність, гідність і непохитну силу Воїна..."

Професор Олександр Дем’янчук, доктор політичних наук, виконувач обов’язки декана факультету соціальних наук та соціальних технологій НаУКМА; "Втрачаю своїх студентів і не маю змоги відплатити паскудам за їх загибель... Женя ж запам'ятався спокійним оптимізмом, працездатністю"...

Одногрупниця Євгена Ольга Срібняк: "Людина, повна життєствердного оптимізму, завжди йшов за тим, що його цікавило, а не за стабільністю і статусністю. Цінності, про які ми голосно говоримо — він просто жив, керуючись ними та вибираючи те, що правильно, а не те що зручно..."

Сергій Слободян — побратим, друг: «Євген був ЛЮДИНОЮ. Поряд із ним завжди відчувалася якась аура добра. Він дарував людям своє світло і тепло. Може тому його життєва зірка так швидко згасла. Дуже шкода, що його вже немає з нами. Я вдячний долі, що мав таку честь бути знайомим з Євгенієм і отримати в дарунок частинку його світла. Дякую, друже, що ти у мене був... Для нас усіх велика честь — називати Євгена могилянцем, навіки Могилянцем у пантеоні наших Героїв-захисників. Світла пам’ять, вічна шана та вдячність Герою, Могилянцю Євгенію Осієвському!»

А ось що написали про Євгена Осієвського старшокласники в есе, присвяченому Герою... Анастасія Пупеза: "Сьогодні іде війна, кривава і жорстока. Щодня і щогодини народжуються нові герої. Проте кожен може ними стати, якщо наповнювати світ добротою та милосердям. Так, це непросто, а разом з тим і нескладно, якщо серце твоє наповнене любов'ю до людей... Такі чесноти, як доброта, милосердя, чесність, порядність, любов — це те, на чому тримається наше життя та життя нашої Планети. Тому у кожної людини не може бути іншої мети, окрім як стати хорошою людиною, такою, як Євген Осієвський..."

Коновалова Наталія "Заклик "Жити так, щоб голуб сідав на плече" актуальний і сьогодні. Якщо зважити на те, що у релігії голуб — Янгол-охоронець. Бо доброта — це те, що може почути глухий і побачити сліпий/Марк Твен/. Якби не конкурс есе, я б ніколи не знала про Євгена Осієвського. А так знайшла час прочитати деякі його публікації. Репортаж "Шість кішок, тридцять людей і чотири міни. Два тижні в окупації під Києвом" ще раз переконав мене, що кожна людина визначає для себе в різних ситуаціях пріоритети. Чи сядуть мені голуби на плече? Не знаю. Час покаже. А от Жені сідали б..."

Осієвський Євген Євгенович мобілізований 02 листопада 2022 року, проходив службу у в/ч А4355, 77 бригада, 2-й аеромобільний батальйон, 5 аеромобільна рота, десантно-штурмові війська, стрілець-санітар.  Мав позивний "Веган". 

Як розповідали його побратими, за час виснажливих важких боїв на передовій бойовий медик виніс під прицільним вогнем із поля бою близько 800 поранених українських вояків та понад 400 тіл полеглих у бою. Воював під Бахмутом, хоча мамі сказав, що у Житомирі, — оберігав її від тривог та переживань.

Коли останній раз телефонував Олександрі Юхимівні 21 травня 2023 року, сказав: "Мамочко, обнімаю, люблю тебе! Бережи себе і тримайся, після Перемоги зустрінемося! Я дуже хочу, щоб ця війна закінчилася у цю хвилину... Не хочу, щоб людей убивали ні за расами, ні за національністю... Надіюсь, почуємося до 1 червня..."

А своєму побратиму Михайлу, який і виніс потім Женю з поля бою ще перед походом на останнє бойове завдання, неначе передчував, сказав: “Усе цвіте, так зелено і хороше, так не хочеться помирати..."

У перервах між бойовими виходами підготував свою останню публікацію — інтерв'ю з британським генетиком Адамом Радерфордом, записавши від руки його розшифровку на 54 сторінках блокнота. Інтерв'ю опубліковано у виданні «Куншт» за п'ять днів до смерті Жені.

Загинув Євгеній Осієвський 22 травня 2023 року під містом Бахмут Донецької області від вибухової травми внаслідок військових дій. За даними Інституту масової інформації, він став 60-м медійником, що загинули унаслідок російської агресії проти України. Похований 30 травня 2023 року на Алеї Слави Далекосхідного кладовища у Кропивницькому.

• Мама Гребенюк Олександра Юхимівна.

• Фото: Фейсбук-сторінка Євгеній Осієвський.