Андрій Чухряєв

1986-2022 рр.

Біографія

Андрій Олександрович Чухряєв народився 21 липня 1986 року в нашому місті. У 1993 році Андрій вступив до першого класу міської школи №31. Навчався там до 2003 року. Був вірним другом, товаришем, хорошим співрозмовником, душею компанії, завзятим та справедливим. З особливою повагою ставився до вчителів школи.

Після закінчення школи Андрій вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ Кіровоградського юридичного інституту, де сумлінно навчався 4 роки, маючи стати слідчим-криміналістом. 

Надалі, Андрій певний час працював у Ленінському РВ міліції, у відділі розшуку та слідства.

Родина

Андрій був первістком та бажаною дитиною у родині офіцера міліції Чухряєва Олександра Вікторовича та вчительки української мови Валентини Іванівни. Дуже любив молодшу сестричку Анну, піклувався про неї, водив у садочок та до школи. Саме він обрав їй ім’я Анюта. У 2007 році одружився. Мав сина Івана, якого після розлучення забрав до себе і виховував самостійно. 

Захоплення

Під час навчання виявляв хороші здібності до предметів гуманітарного циклу, любив історію, зарубіжну літературу, правознавство, географію, українську мову та літературу. Андрій був активним учасником усіх шкільних та міських заходів, конкурсів, змагань.

Вдома в Андрія збереглося багато малюнків, ескізів для татуювання, картин, бо він гарно малював, робив вироби з металу і дарував їх на згадку. Найбільшим захопленням Андрія були полювання та риболовля. Знав безліч анекдотів та гуморесок Павла Глазового, які залюбки читав у родинному колі та друзям. Любив слухати музику, переглядати комедійні й гумористичні шоу та історичні фільми.

Відгуки друзів

У родині залишилося багато спогадів про воєнний шлях сина: це й розповіді мирними вечорами, це і фото, і відео, і подяка від командування «Айдар» мамі Валентині Іванівні, і стаття фронтової газети «Айдар» від липня 2018 року, і вірші-посвяти воїну…

Командир 3 роти 24 батальйону «Айдар» Валентин Озійчук (позивний «Вальок») згадує: «З Андрюхою ми воювали ще із 2016 року, він тоді був у мене командиром. Познайомилися саме на Донеччині, під Авдіївкою. Разом воювали в Пісках, Угледарі, Бахмуті. Андрій дуже відповідально ставився до виконання завдань та особового складу. Ділився своїм досвідом, як воювати, як вижити в екстремальних умовах. Був завзятим, гарячим, сміливим і відважним. Найважливіші завдання – це тільки Чух. В останньому бою Андрій був поранений у ногу, самостійно наклав турнікет і повів відділення у бій. Коли спрацювали «гради», собою прикрив вірного товариша й побратима – позивний «Цезар».

Побратим В’ячеслав Іванілов каже про Андрія так: «Він був воїном, який, попри молодий вік, був командиром та зумів заслужити повагу в побратимів. Дбав за своїх підлеглих, старався зберегти життя кожного бійця, достеменно продумував кожен крок, кожне завдання. Андрій відчував величезну відповідальність за життя кожного бійця. Він був Великим Воїном і Великою Людиною. Девіз «Вогонь запеклих не пече!» – це його життєве кредо».

Тетяна Лісіцина – медик розповідає: «Чух – відчайдушний, щирий, товариський, гарний співрозмовник, словом міг і підтримати, і надихнути, пожартувати, розказати анекдот. З ним було спокійно й не страшно».


Військовий шлях

Коли на Україну у 2014 році напали російські війська, Андрій зразу ж записався у добровольчий батальйон і вирушив на схід України. «Це моє свідоме рішення. Заради дітей, заради їх майбутнього буду боронити нашу землю. Хто як не я?» - з такими словами Андрій йшов на війну. Свій перший бойовий досвід він отримав у Правому секторі, в батальйоні ДУК, звідти й позивний «Чух». З 2015 року воював у складі батальйону «Айдар», який був створений у травні 2014 року, та до складу якого увійшли групи добровольців з Луганська, Донецька й патріоти з інших регіонів України. Девізом воїнів були слова: «Ми прийшли перемогти й розійтися по домівках!» Згодом на нашивках у хлопців з'явився новий девіз: «З нами БОГ». У «Айдар» Андрій прийшов уже загартований, змужнілий, досвідченим вояком: за роки війни побував у Пісках, Тоненькому, Опитному, Авдіївці.

Воював «Чух» завзято і самовіддано, чесно, не ховаючись за спини інших, а навпаки, відчував і підтримку побратимів та й відповідальність за бойових товаришів. 

У лютому 2022 року, коли розгорнулася повномасштабна війна в Україні, Андрій, не чекаючи дзвінка із військкомату, одразу зв’язався із побратимами, зібрався та поїхав воювати, захищати рідну землю, боронити Україну, виборювати мир. І знову він потрапив на Донеччину…

Останній свій бій старший солдат гранатометного відділення, командир протитанкового взводу роти вогневої підтримки – Чухряєв Андрій Олександрович провів 8 травня 2022 року, виконуючи бойове завдання – визволяючи село Павлівку, Волноваського району, Донецької області, потрапивши під обстріл реактивної системи залпового вогню «Град». Андрій героїчно загинув, віддавши своє життя за Батьківщину, за Перемогу.

Героя поховано у місті Кропивницькому на Алеї Слави. Вічна йому Пам'ять!

Нагороди

Отримав багато нагород і відзнак, у тому числі – подяку від командування «Айдар» мамі Валентині Іванівні від командування «Айдару». 


За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України №619 від 31 серпня 2022 року Чухряєв Андрій Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Вічна пам'ять Герою!

Був завжди славетним твій військовий шлях:

Все у нім – без зайвих слів і без прикрас.

Побував ти у напружених боях,

Від рашистів визволяючи Донбас.

Пам’ятати буде батальйон «Айдар»

Побратима, що життя своє віддав, 

Ідучи під «Градів» безпощадний жар,

Щоб скоріше Перемоги день настав.

Буде вічно героїчний подвиг твій

Жити в спомині прийдешніх поколінь,  

Бо навіки вже уписаний Андрій

У літопис наших визвольних борінь!

Джерела