Олександр Жибров

Жибров Олександр Олександрович народився 9 липня 1979 року в місті Балхаш у Казахстані, де на той час служив його батько. Після розпаду Союзу родина переїхала до Кропивницького.

Сам Олександр з військової династії. Обидва його діди, дядько та батько Олександра — військові льотчики. Тато – Олександр Жибров, полковник, зараз працює у Льотній академії НАУ у Кропивницькому, викладає безпеку польотів. Тому вибір Олександра був не випадковим – любов до неба, бажання літати та бути військовим льотчиком передалися у спадок.

До того, як сім’я Жибрових оселилася в Кропивницькому, вони змінили кілька військових гарнізонів і ще більше квартир. Син засинав і прокидався під шум реактивних двигунів, часто від будинку до злітної смуги було не більше кілометра.

Олександр випускник кропивницької школи №8, золотий медаліст.

Закінчивши дев’ятий клас, Олександр Жибров пройшов медичну комісію й записався в ДТСААФ – хотів літати. На літніх канікулах почав освоювати спортивний літак Як-52, сам відчув, що це таке – небо, складний пілотаж, навантаження, стрибки з парашутом.

Після школи вступив до Харківського інституту повітряних сил. Закінчивши 2000 року інститут, за розподілом Олександр потрапив у Канатове, де його батько був заступником командира, а потім командиром полку.

У 2000-х роках, коли були важкі часи для військової авіації, Олександр вступив на заочне відділення Київського національного університету внутрішніх справ, спеціальність «Правознавство». Успішно його закінчив.

2002 року авіаційний полк у Канатовому розформували, Олександра, відрядили в іншу частину. Він продовжив службу в Криму, у гарнізоні міста Саки. Через два роки – знову реорганізація та нове місце служби – Миколаїв. А ще через рік – нова реорганізація, яка наблизила Олександра Жиброва до улюбленого літака – Су-25.

2008 року Олександр одружився, через рік у нього народилася донька.

З 2014 року виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС.

Він набував професіоналізму у тяжкий для країни час. В останні роки – постійні ротації: місяць – на лінії зіткнення на сході, місяць – вдома. Виконував бойові завдання, набув статусу УБД. Професійно виріс як льотчик і як офіцер. Здобув класну кваліфікацію «Військовий льотчик 1-го класу», пройшов усі посади від старшого льотчика до командира авіаційної ескадрильї на літаку Су-25.

2021 року Олександр міг вийти на пенсію, але хотів літати, тому й продовжив контракт.

24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного вторгнення, під час виконання бойового завдання, літак Олександра Жиброва зазнав вогневого ураження, можливості катапультуватися пілот не мав. Штурмовик Олександра впав на скупчення ворожої техніки.

11 березня 2023 року, тіло Героя навічно упокоїлося в українській землі. 

Без батька залишилася донька, без люблячого чоловіка —  дружина, батьки Олександра втратили сина. 

Любов’ю Олександра Жиброва було небо. Також Олександру подобалось майструвати, будувати, ремонтувати, готувати. Він дуже любив на дачі робити все своїми руками: саджати рослини, обрізати виноград. А ще Олександр багато читав і був чудовим оповідачем, мріяв написати книжку. 

"В сина очі горіли, і розмовам про польоти не було кінця. Вирішив вступати в Харківський інститут ВПС. Хоча вибір у нього був… Навчався син добре, цілеспрямований. Йому вдавалося все, за що не брався. У нас, батьків, рідко просив допомоги. Ніколи не кидав розпочатої справи. Мав гарну пам’ять, багато читав і був чудовим оповідачем, мріяв написати книжку", - розповів про сина батько.

Товариш Олександра по службі відгукувався про нього так: "Олександр був справжнім офіцером, таких вже не роблять"

Його побратим, Вадим Благовісний, який здійснив понад 90 бойових вильотів, сказав: "Олександр Олександрович був нам як рідний батько, міг вирішити будь-яке питання". Вадим Благовісний загинув, виконуючи бойове завдання. Йому було 26 років.

"Саша був моїм надійним плечем, опорою, кам’яною стіною. Поряд з ним ми з донькою почували себе коханими, захищеними й спокійними. Для мене мій Сашко був моїм особистим чарівником. На перший погляд, дуже серйозний та закритий, а насправді — теплий, ніжний, дуже чуттєвий. І чутливий. Це була людина, яка не просто слухала тебе, а чула. У Саші було неймовірне почуття гумору. Йому було все цікаво. Подобалось майструвати, будувати, ремонтувати, готувати. Дуже любив на дачі робити все своїми руками: саджати рослини, обрізати виноград. Любив життя і своє небо. Кожну вільну хвилину ми намагались провести разом. Найголовнішим для нього була сім'я: ми з донечкою і батьки. Не було жодного дня, щоб він не дзвонив своїм батькам. Ми берегли своє маленьке щастя. Насолоджувалися тим, що мали: теплом і затишком вдома, вечірніми прогулянками, поїздками на дачу. Прекрасним було після важкого робочого тижня виїхати за місто на дачу, побути разом, насолодитись тишею, пити каву під сюрчання цвіркунів.... Особливою радістю були спільні відпустки. Після багатьох розлук - провести час утрьох, побувати в нових місцях, отримати нові враження, створити спільні спогади. У нас було "МИ" і це дорогого вартує", - згадує довоєнне  життя з Олександром дружина Оксана.

Того ранку, коли почалася війна й аеродром постійного базування був під реальною загрозою ракетного обстрілу, підполковник Жибров вивів у повному складі свою ескадрилью на оперативний аеродром, не допустивши втрат у складних умовах, уночі.

24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного вторгнення, під час виконання бойового завдання, літак Олександра Жиброва був у небі над Херсонщиною, на яку сунули вороги.

Пілот знищив одну з механізованих колон росіян, але його літак зазнав вогневого ураження, можливості катапультуватися пілот не мав. Штурмовик Олександра впав на скупчення ворожої техніки.

Так героїчно обірвалося життя командира авіаційної ескадрильї 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова Повітряних Сил ЗСУ Олександра Жиброва. Колону знищено. Він зробив усе від нього залежне, виконав свій військовий обов’язок сповна.

Аж через два тижні батьки Олександра Жиброва отримали підтвердження, що син загинув. Територія місця падіння літака досі окупована, там – активні бойові дії. Тіло Олександра 13 березня 2022 року забрали представники Червоного Хреста і з жителями Чаплинки доставили в тамтешній морг. 15 березня 2023 року жителі Чаплинки поховали підполковника Жиброва, усе селище прийшло попрощатися.

27 грудня 2022 року батькам Олександра повідомили, що відбувся обмін і тіло їхнього сина доставлено в Київ. 11 березня 2023 року, тіло Героя навічно упокоїлося в українській землі. 

На Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища в засвіти його провели рідні, друзі, бойові побратими.

За особливу мужність і самовідданість, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України від 26 березня 2022 року підполковник Олександр Жибров посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

• Кропивницька міська рада. Новини. 

• Інтернет-портал "Суспільне. Новини". 

• Інтернет-видання "Україна-Центр".

• Інтернет-видання "Херсон Daily".

• Вікіпедія.