Костянтин Терентьєв

Терентьєв Костянтин Дмитрович народився 03 вересня 1982 року в Києві у родині адвоката Дмитра Юрійовича та медичної сестри Олени Миколаївни. У 1985 році, у зв'язку із призначенням батька на посаду судді, родина переїхала до Кропивницького. У 1988 році Костянтин пішов до першого класу загальноосвітньої  школи №34 (нині гімназія «Сучасник»). Змалечку він зростав надзвичайно добрим, чуйним, енергійним хлопцем із сильним командним духом. У дитинстві друзі та близькі з любов'ю називали його «Теря».

Орієнтиром у виборі освіти для Костянтина став батько, тому після школи юнак обрав юридичний факультет. Це навчання сформувало в ньому загострене почуття справедливості, чесності та правоти, які він проніс крізь усе життя. Проте своїм справжнім покликанням Костянтин обрав дорогу. Одержимий любов'ю до автомобілів та руху, він присвятив життя роботі водія та далекобійника. Він був водієм вищого класу, справжнім професіоналом, який мав відкриті всі категорії водіння і міг впоратися з будь-яким транспортом.

Свій перший самостійний крок у доросле життя Костянтин зробив у 20 років, поїхав до Чехії та здійснив мрію, купивши свій перший автомобіль.

Вже професійний шлях водія розпочався у 2005 році з Кіровоградського автобусного парку, де він здійснював пасажирські перевезення. Згодом, у 2007 році, працював водієм у ТОВ «Енергобудпроект». Костянтин завжди був відкритий до нового, тому у 2010 році спробував себе на посаді торговельного агента в ДП «Лакталіс Україна», проте покликання до автомобілів повернуло його за кермо. З 2011 року він працював водієм у ТОВ «Ласка», а з 2014-го — у ТОВ «Мегаполіс-Україна» Завдяки своїй відповідальності у 2016 році він був переведений на посаду старшого водія, а невдовзі — призначений начальником транспортного відділу. Проте любов до далеких маршрутів та великих машин залишалися незмінною, і з 2023 по 2024 рік Костянтин здійснював міжнародні рейси, працюючи далекобійником.

Наприкінці 2024 року він залишив мирну професію водія, щоб стати на захист України.

У шкільні роки Костянтин зустрів кохання всього свого життя — майбутню дружину Ірину. Вони зустрічалися 7 років, а у 2006 році одружилися. Це глибоке, щире кохання вони пронесли крізь роки, побудувавши міцну та щасливу родину, в якій прожили 19 прекрасних років.

Костянтин був надзвичайно турботливим, ніжним чоловіком та батьком для своїх доньок — Діани, яка народилася у 2007 році, та Єви, яка з'явилася на світ у 2012-му. Сім'я, мирне майбутнє дітей та затишок рідного дому завжди залишалися для нього найвищим пріоритетом.

Головним захопленням його юності став футбол — Костянтин демонстрував неабиякі успіхи на полі й грав у дитячій збірній футбольного клубу «Зірка». З цією пристрастю він не розлучався все життя: де б не працював, Костянтин завжди збирав навколо себе однодумців, організовував футбольні команди та виходив на поле, запалюючи всіх своєю енергією.

Іншим його великим захопленням були автомобілі та дорога. Саме вони згодом стали його професійною справою і визначили значну частину його життя.

У 20 років Костянтин поїхав до Чехії та здійснив свою мрію — придбав перший автомобіль.

Для друзів і близьких Костянтин залишився добрим, енергійним, щирим та надійним чоловіком. У дитинстві його називали «Теря» — це тепле ім’я назавжди залишилося частиною спогадів про нього.

Костянтин умів об’єднувати людей навколо спільної справи. Особливо це проявлялося у його любові до футболу, коли він збирав друзів та однодумців, організовував команди й разом із ними виходив на поле.

Його пам’ятатимуть як людину, яка любила родину, свою справу, дорогу та футбол, була відкритою до нового і відповідально ставилася до всього, за що бралася.

Наприкінці 2024 року Костянтин доєднався до лав Збройних Сил України. Служив у складі 157-ї окремої механізованої бригади (157 ОМБр) на посаді водія протитанкового взводу механізованого батальйону. На фронті отримав символічний та рідний для себе позивний «Бус».

5 квітня 2025 року під час виконання складного бойового завдання зв'язок із Костянтином обірвався. Потяглися довгі, надважкі місяці невідомості, сповнені щохвилинного болю та тривоги. Ця страшна звістка та нестерпне очікування стали непосильним тягарем для материнського серця. Воно не витримало туги — через три місяці після зникнення сина серце Олени Миколаївни  зупинилося...

Через 14 місяців  підтвердилося найстрашніше: останній рейс воїна «Буса» завершився в тому запеклому бою 5 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Тарасівка Краматорського району Донецької області. Він загинув як Герой, до останнього подиху виконавши свій військовий обов'язок, захищаючи волю України та спокій своїх рідних. Йому назавжди залишиться 42 роки.

• Адміністрація КЗ "Гімназія "Сучасник" Кропивницької міської ради".