Сергій Халізов

Халізов Сергій Анатолійович народився 23 серпня 1975 року в  м. Кропивницький. З 1982 року навчався у середній школі №17 (нині «Фортечна гімназія»). Згодом вступив до аграрного фахового коледжу. Після коледжу навчався в Центральноукраїнському національному технічному університеті. Протягом 13 років працював директором станції технічного обслуговування, майстром виробництва на підприємстві RENAULT Кропивницький – Моторкар.

У захисника залишилися дружина Марина, син Дмитро та донька Олександра.

У шкільні роки Сергій займався карате шотокан. Мав хист до малювання, креслення. Любив виїздити на природу, рибалити.

«Сергій був унікальною людиною. Він мав рідкісне вміння знаходити радість у простих речах і ділитися цим з оточенням. Він завжди намагався допомагати іншим, не чекаючи нічого натомість. З ним завжди було цікаво щось робити, розмовляти, бо його щирість і відкритість притягували до нього людей, з якими він ще більше міг зробити своє життя кращим та цікавим. Я дуже вдячна йому, особливо за те, що він навчив мене плавати, дарував незабутні, круті емоції та був чудовим військовим нашої країни. Велика подяка та уклін Сергію за те, що він подарував мені майбутнє Слава Україні! Героям Слава!» - Шаповалова Софія, 14 р. донька друзів родини.

«14 листопада 2024 року минув рік, як на цій клятій війні загинув друг нашої сім’ї Сергій Халізов, (Халік). Ми всі розуміли, що таке війна і що кожної миті хтось віддає своє життя, захищаючи наші. Та страшна звістка про загибель Сергія, яку і до цього часу ми ще не усвідомили, стала нестерпним болем і відчаєм для родини Сергія, так і для нас, друзів. Ми мріяли, як зберемося нашими родинами на подвір’ї моєї мами і відсвяткуємо перемогу. Та не всім судилось її зустріти на землі. Ми сильні й незламні, і я ні на секунду не сумніваюсь в нашій перемозі. І ми обов’язково будемо святкувати нашу перемогу з болем у душі кожного полеглого Героя, з безмежною вдячністю і повагою в серці. Ми завжди будемо пам’ятати тебе, наш воїне-друже. Низький уклін тобі. Слава Україні! Дякую за життя. Назавжди в наших серцях». - Коваленко Олена, подруга родини Халізових.

«Кожний з нас когось втратив у цій проклятій війні. Навіть коли ти не був знайомий з людиною і чуєш що вона загинула, тобі болить, бо всі вони — чиїсь рідні чоловік чи дружина, брат чи сестра, батько чи матір, син чи донька. І за всіх болить душа. Мене звати Наталя і, на жаль, як і багато хто з нас, я втратила рідну і близьку людину, свого любого брата, Халізова Сергія, 1975 року народження. Спогади про нього — це все, що залишилося зі мною в серці. З початку повномасштабної війни він добровільно пішов захищати нашу країну від нападника. Перебуваючи на виконанні бойового завдання, він загинув. І це стало страшенно болючою звісткою. Навіть розуміючи, що це війна, я все одно мала надію, що він повернеться і ми знову будемо разом. Сергій — це мій двоюрідний брат, але оскільки з дитинства ми росли разом, я впевнено вважаю його своїм старшим і рідним братом, на якого я завжди могла покластися, який мене завжди захищав і підтримував. Наше спілкування продовжувалось і тоді, коли ми стали дорослими та в кожного з нас вже була сім'я. Ми разом проводили багато часу (навіть жили по сусідству). Чи то на свята, чи то просто ввечері після роботи посидіти разом на лавочці у подвір'ї, обговорюючи всі життєві події. І раптом ти відчуваєш, що більше не зможеш сказати: "привіт", "як справи", "а підкажи" чи "допоможи", "а давай сьогодні поїдемо у ліс чи до річки", чи, знову ж таки "вийдемо разом на подвір'я". Спогади... Це все що залишилося... Але вони зігрівають і водночас заспокоюють, коли відчуваєш біль і сум. Багато чого є згадати... Гарний чоловік, якій брав на себе обов'язки й відповідальність. Люблячий батько, якій міг побалувати своїх дітей, але при цьому гарно виховувати та бути їм другом. Турботливий син, який завжди приділяв увагу своїй матері, піклувався про неї. І, звісно ж, супер крутий брат, який у багатьох наших з ним життєвих історіях оберігав і захищав мене. Коли щось траплялось, я завжди могла на нього розраховувати, звернутися про допомогу або за порадою, або просто помовчати разом. Ми ніби відчували один одного, навіть ні про що не розмовляючи. Не зважаючи на його інколи нестримний характер, він був щирою, щедрою і доброю людиною. Був готовий віддати останнє для своїх рідних, відразу приходив на допомогу, коли бачив, що людина цього потребує. А це і є найкращі риси, за які його цінували, поважали та любили. Кожне фото з ним, яке я переглядаю — це окрема історія нашого з ним життя, це найдорожчий спогад який я зберігатиму вічно. Для мене він завжди буде жити в моєму серці. Згадуючи, посміхаюсь від приємних спогадів, а потім стає дуже сумно. Кажуть, біль з часом проходить. Ні. Ми просто вчимося жити з цим болем і зберігати найкраще, що в нас залишилося в пам'яті. Мій дорогий брат, я завжди пам'ятатиму тебе як прекрасну людину, завжди нестиму найтепліші та найприємніші спогади про тебе і твої діяння. Шана і велика вдячність нашим захисникам! Слава героям і вічна пам'ять всім хто віддав життя за нашу країну». - Мартинюк Наталя, двоюрідна сестра Халізова Сергія

Сергій Халізов на фронт пішов добровольцем, служив на посаді гранатометника стрілецького відділення. Загинув 14 листопада 2023 року на лівому березі р. Дніпро біля міста Херсон.

• Адміністрація комунального закладу "Фортечна гімназія Кропивницької міської ради".