Голубіцький Владислав Іванович народився 16 липня 1977 року. Він був професійним столяром, робив гарні вироби з дерева.
24 лютого 2022 року зранку пішов у військкомат – добровольцем, потрапив у розвідку.
Владислав любив дерево. Виготовляв гарні вироби з деревини.
Ті, хто мав честь битися в одному строю з Владиславом Голубіцьким, згадують його з величезною теплотою і повагою. "Справжній чоловік, справжній Воїн. Пішов добровольцем, потрапив у розвідку. Любив, аби у всьому був порядок. Завжди в перших рядах, там, де найважче. Йому б бути трохи обережнішим, але це не про нього — безстрашна людина", - ділиться болісними спогадами бойовий побратим Владислава Голубіцького Микола.
"Професійний столяр був, любив дерево, він його руками відчував. 24 лютого зранку подзвонив, що він буде йти у військкомат, пішов добровольцем захищати землю. Він залишив усе. Він казав: "Я не зможу, як можна сидіти в майстерні працювати, коли кацапи наступають". Пройшов важкі бої під Сєвєродонецьком, Лисичанськом. Їхній батальйон переправили в Херсонську область. Пропав безвісти під селом Шевченківка. Після звільнення території від російського загарбника, хлопці-побратими знайшли його", розповіла про Владислава його родичка Алла Голубіцька.
24 лютого 2022 року зранку пішов у військкомат – добровольцем, потрапив у розвідку.
Пройшов важкі бої під Сєвєродонецьком, Лисичанськом. Їхній батальйон переправили в Херсонську область. Пропав безвісти під селом Шевченківка. Після звільнення території від російського загарбника, хлопці-побратими знайшли його.
Загинув 13 жовтня 2022 року в районі Дудчан на Херсонщині. 17 листопада, кропивничани провели у засвіти загиблого на російсько-українській війні земляка-Героя: солдата Владислава Голубіцького, водія розвідувального взводу. Вічний спочинок Герой знайшов на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища.
Вічна пам'ять Герою!
Ти водієм в розвідувальнім взводі
Служив за Україну, честь і кров.
Повоював на фронтовому Сході,
На жаль, на Півдні в засвіти пішов…
Поліг в бою. Та, без чіткої вісті,
Родина сумувала: чи живий?
Ніхто їй не казав про цифру «двісті»,
Та на серця вже камінь ліг важкий…
Знайшли тебе служиві побратими
В обпаленім херсонському селі.
Твоя душа тоді прощалась з ними,
Злітаючи у Небо від землі.
Вона вже там і дивиться на хижу
Орду тих ворогів, що не добив…
І шелестять, крізь нетривалу тишу,
Дерева ті, які завжди любив…
Але твоя заслуга буде вічно
У Пам’яті прийдешніх поколінь.
Віддав життя ти мужньо, героїчно,
Щоб наше Сонце не покрила тінь…