Олександр Сухов

Олександр Сухов народився 10 квітня 1979 року в місті Кіровоград (нині — Кропивницький). Дитинство минуло на Балашівці, у приватному секторі. Змалку любив малювати, колекціонував пластикові фігурки воїнів, часто грав сам, а в дитячому садочку та школі вирізнявся своєрідним характером — від спокійного та замкненого до непосидючого й життєрадісного. В початкових класах був бешкетником, однак згодом став розважливим і наполегливим у навчанні: після посередніх оцінок зумів перейти на «четвірки» та «п’ятірки».

У 1996 році закінчив середню школу № 23 (Балашівську гімназію) та вступив до Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки на психолого-педагогічний факультет, який успішно завершив. Професійна спеціальність у ті часи не мала попиту, тому працював на різних підприємствах. Перед початком війни обіймав посаду завідувача складу в будівельній організації.

Олександр був єдиним сином у родині. Його батько, Станіслав Олексійович, пішов із життя 1993 року, коли хлопцеві було 14 років. Вихованням займалася мати — Наталія Григорівна. Після загибелі Героя продовжує жити його маленький син Артем, якому на той час було 6 років.

У приватному житті Олександр відзначався пунктуальністю та охайністю, ніколи не запізнювався. Не вживав алкоголю й не палив, підтримував гарну фізичну форму, займався спортом. Захоплювався моделюванням — збирав і клеїв літаки, дарував їх друзям. Любив детективи, грав на гітарах, перекладав пісні з російської на українську й виконував їх у дружньому колі. Напередодні війни почав писати вірші.

У спогадах побратимів і близьких він залишився людиною спокійною, впевненою та мужньою. У невеличкому відео, що збереглося в матері, Олександр читає власний вірш — діалог Запорізької Січі з агресором. У цих рядках відчувається незламність духу й моральна перевага українського воїна над ворогом.

До лав Збройних Сил України Олександра Сухова мобілізували 15 березня 2022 року. Після двотижневого навчання він став стрільцем 2-ї стрілецької роти окремого батальйону ТрО, отримавши позивний «Сухар».

З фронту телефонував зрідка, намагаючись заспокоїти матір словами: «Мамо, не переймайся. Зі мною все нормально. Ми з тобою стільки пережили, що і це переживемо». Востаннє вийшов на зв’язок у травні 2022 року.

24 травня 2022 року Олександр загинув під селом Лимани Миколаївської області разом зі своїм другом і земляком Віктором Нестеренком («Шаманом»). В їхній окоп непомітно влучила міна. Смертельні поранення не дозволили евакуювати Олександра до шпиталю.

Героя поховали 28 травня 2022 року на Алеї пам’яті Захисників та Захисниць України Далекосхідного кладовища в Кропивницькому.

За відвагу та мужність, проявлені у боях, Олександр Сухов був посмертно нагороджений медаллю «За хоробрість в бою».

• Адміністрація КЗ «Балашівська гімназія» Кропивницької міської ради.