Віталій Анатолійович Євтушенко народився 24 серпня 1973 року в селі Чарівне Бобринецького району Кіровоградської області. Саме серед тиші полів і простоти сільського життя починав формуватися його характер — спокійний, врівноважений, доброзичливий і людяний.
У 1983 році родина переїхала до Кропивницького, який став для Віталія новим домом. Він навчався у школі № 10 (нині — ліцей «Новенський»). Його пам’ятають як допитливого, активного та життєрадісного хлопця, відкритого до людей. Віталій багато читав, знав напам’ять вірші, цікавився історією та технікою.
Після восьмого класу, у 1988 році, вступив до технікуму механізації сільського господарства (нині — Кропивницький аграрний фаховий коледж), де здобув професію механіка. Строкову військову службу проходив у лавах Національної гвардії України.
Після армії повернувся до цивільного життя та працював на різних підприємствах, зокрема механіком на підприємстві «Гранкар’єр» у Кропивницькому. Його цінували як відповідального фахівця, який сумлінно ставився до роботи й доводив розпочату справу до кінця.
Віталій був людиною спокійної вдачі, внутрішньої зібраності та чесності. Він не шукав легких шляхів і завжди залишався вірним своїм принципам.
Після загибелі Віталія залишилися мама, син і брат — найрідніші люди, для яких він був опорою, підтримкою та любов’ю.
Віталій був людиною широких інтересів. Він колекціонував марки й значки, відвідував фотогурток, захоплювався технікою та автомобілями. Любив риболовлю, волейбол, подорожі, активний відпочинок. Особливе місце в його житті займала книга - він читав уважно, вдумливо, цікавився історією та військовою тематикою. Його внутрішній світ був багатим і глибоким, а життєва енергія - спокійною, але стійкою.
У серпні 2024 року Віталій Анатолійович став до лав Захисників України. Попри наявність бронювання, він свідомо обрав військову службу, керуючись внутрішнім переконанням: захищати своїх рідних і свою країну.
Служив у військовій частині 9938 на посаді інспектора прикордонної служби — помічника гранатометника. Побратими знали його за позивним «Механік».
На службі Віталій залишався таким, яким його знали й раніше: спокійним, урівноваженим і надійним. Він не прагнув зайвої уваги, але завжди був там, де потрібні відповідальність і точність. Його поважали за витримку, людяність і тиху силу характеру.
8 березня 2025 року Віталій Євтушенко загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кам’янка Харківської області. Він віддав життя за Україну, її свободу та майбутнє.
За проявлені мужність і самовідданість Віталія Анатолійовича Євтушенка посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
На честь Віталія Євтушенка у школі № 10, де він навчався, встановлено пам’ятну дошку — знак вдячності та шани людині, яка пройшла шлях від звичайного хлопця до Захисника України.
Вічна пам'ять і слава Герою!
Життя Віталія Євтушенка - це історія тихої гідності, внутрішньої сили і любові до людей та Батьківщини. Людини, яка не шукала слави, але зробила вибір, що став прикладом для інших.
Низький уклін і вдячність захиснику за те, що віддав своє життя, щоб мали можливість жити інші. Такої рідної, святої, доброї, щирої, людини простого ніколи не знайти. Людяність, світло душі та мужність Віталія назавжди залишаться в пам’яті тих, хто його знав і любив. Герої не вмирають — вони живуть у серцях тих, заради кого віддали найдорожче.
Світла пам’ять Віталію Анатолійовичу Євтушенко.
Адміністрація КЗ "Ліцей "Новенський" КМР.