Генадій Крюченко

Генадій Віталійович Крюченко народився 13 травня 1968 року в місті Кропивницький (тоді — Кіровоград). Дитинство і юність минули на Чукотці, куди батьки виїхали на заробітки. Саме там загартувався його характер. Ще у шкільні роки займався боротьбою, став чемпіоном Чукотки та призером змагань Далекого Сходу.

Він рано навчився витримки й самостійності: ходив у тундру, вмів «читати» сліди, полювати, рибалити, знався на зброї. Ці навички стали не лише захопленням, а й школою життя.

У 1990 році разом із дружиною повернувся в Україну. Працював водієм-далекобійником на заводі «Червона зірка», перевозив сівалки по всьому пострадянському простору, згодом — зерно дорогами України. Був працьовитим і відповідальним, людиною слова і справи.

У захисника залишилися мати, дружина та донька.

Генадій Віталійович був надзвичайно різностороннім спортсменом: займався класичною боротьбою, футболом, хокеєм, боксом, велоспортом, дайвінгом. Захоплювався підводним полюванням, придбав каяк для сплавів гірськими річками.

Любив природу, тварин і птахів, умів готувати просто неба. Грав на гітарі. Його енергії та життєлюбству можна було лише дивуватися.

Побратими згадують Генадія Віталійовича як старшого товариша й наставника. У складі 2-ї роти 134-го батальйону 121-ї окремої бригади ТрО він став справжнім «батьком» для молодших воїнів. Опікувався ними, підтримував, підбадьорював.

Після контузій йому пропонували лікування, але він відповідав: «Як же я дітей залишу?» Дітьми називав своїх побратимів.

Генадій Крюченко був чудовим товаришем, сином, чоловіком i батьком, з ним нікому не було страшно.

Строкову службу проходив десантником у суворих умовах Монголії. Під час триденної піщаної бурі без води і їжі допоміг підрозділу вистояти, отримав подяку командування. Ризикуючи власним життям, відкопав засипаного піском товариша.

З перших днів повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Генадій сказав, що ніхто, крім десантури, не впорається, і з кількома друзями пішов до ТЦК. Добровільно став до лав Збройних Сил України.  Служив стрільцем у складі 2-ї роти 134-го батальйону 121-ї окремої бригади територіальної оборони (в/ч А7340).

Брав участь у боях на Луганщині, зокрема в районі Сєвєродонецька, села Борівське.

Генадій Віталійович став як батьком для молодших, часто не обстріляних воїнів. Дружина розповідає, як він опікувався Ольгою Мельстер, постійно намагався відправити її якомога далі з позицій: «Олічка, відійди. Олічка, сходи до медиків» - тощо. «Як же я дітей залишу?» Це відповідь 55-річного воїна на пропозицію залишити розташування для лікування після отриманих контузій. Дітьми він називав своїх молодших побратимів і фактично прийняв над ними не лише командування, але й опіку. Вони стояли в районі Сєвєродонецька, село Борівське, не всі витримували напругу щоденних боїв та обстрілів, сам Генадій отримав кілька контузій, але позицію не покинув, бо на той час командувати не було кому.

Остання розмова Генадія з рідними відбулася 19 червня 2022 року, про смерть не думав, жартував, коли дружина чула в слухавці вибухи: «Що ти там собі придумала? Bce нормально». – казав він.

21 червня 2022 року Генадій Крюченко загинув унаслідок влучання ворожого снаряда в окоп поблизу села Борівське Сєвєродонецького району Луганської області. Того дня разом із ним полягли ще четверо військових.

Похований на Алеї пам’яті Захисників та Захисниць України Далекосхідного кладовища у Кропивницькому.

Генадій Крюченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

• Дружина Крюченко Тетяна Вікторівна.