Юрій Костюкевич

Юрій Костюкевич народився 3 березня 1977 року в місті Свердловськ Луганської області (нині — Довжанськ). Згодом разом із родиною переїхав до Кропивницького. Навчався у школі №34 (зараз — гімназія «Сучасник»), а також закінчив музичну школу за класом гітари.
Після строкової служби в армії (1996–1997) навчався в Одеському інституті сухопутних військ, а у 2001–2004 роках проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

У 2001 році Юрій одружився. Разом із дружиною Ольгою виховав трьох дітей: доньку Олександру (2002 р.н.) та синів Єгора (2006 р.н.) і Романа (2016 р.н.). Старший син Єгор обрав військовий шлях і навчається у військовому виші. Родина проживала в Тернополі.

У цивільному житті здобув економічну освіту в Тернопільському комерційному інституті за спеціальністю «Економіка і підприємництво» (2011). До 2014 року працював на керівних посадах на фірмах «Трансмет», «ТерТранс», «Логістбуд» та «Метресурс», а з 2014 року займався власною справою як приватний підприємець.

У захисника залишилася дружина Ольга Миколаївна, донька Олександра та сини Єгор і Роман.

Важливою частиною життя Юрія була музика. Він любив класичні твори, із захопленням виконував музику Баха та Бетховена, певний час працював репетитором із гри на гітарі, передаючи любов до музичного мистецтва дітям.

«Він прийшов рядовим солдатом у лютому 22-го, останні два роки був командиром батальйону, спочатку командиром першого батальйону 14-ої, потім командиром окремого батальйону 141-ої. Вчора він загинув коли заводив бійців на позиції», — написав Yura Golovashenko.

Бойові товариші підкреслюють, що Костюкевич мав дев’ять поранень, але щоразу повертався до підрозділу, не доліковуючись.

«Ночував з бійцями на позиціях, щоб вони бачили, що ворога можна бити. Ходив на штурми маючі відкриті рани», — згадує побратим.

Юрія згадують не лише як командира, а і як людину, яка була прикладом самопожертви. Олена Кукла пише: «Юра!!! Ну ти ж казав, що з тобою все буде добре! Ти скільки разів хапав ті кляті осколки, але втікав зі шпиталю одразу ж як тебе зашивали… 9 поранень і жодного долікованого…».

Також вона згадала, як він переживав смерть Людмили: «Ти звинувачував себе у смерті Людочки, яку взяв у свій підрозділ, бо вона дуже цього прагнула… і казав що будеш мстити за неї все своє життя… А тепер сам пішов».

Інші товариші також відзначають характер Костюкевича. «Сумна звістка впала на голову як бетон… Якщо чесно – не думав, що це станеться, точніше не хотів про це думати. Але Петрович не з тих командирів, які безвилазно сидять в штабі», — написав Андрій Нога.

Maxim Polishkevych нагадав про зустріч з командиром влітку 2023 року: «Він саме таким був. Він загинув бувши командиром батальйону. Він загинув заводячи своїх людей на позиції».

Олена Величанська згадує: «Він прийшов до нас у військкомат одним із перших і найперший, десь через місяць вже написав рапорт на переведення в бойову бригаду. Він прийшов солдатом, а став командиром, він рубався з нечистю просто в окопі під Авдієвкою, бо одразу попав у розвідроту…».

Загибель Юрія Костюкевича стала великою втратою для побратимів і друзів. «Спочивай з миром капітан Юрій Костюкевич, ти моя найбільша втрата», — написав Yura Golovashenko. «Честь тобі, комбате», — коротко підсумувала Олена Кукла.

Зі слів побратимів, Юрій Петрович був командиром, на якому трималося багато. Його не замінити, і згадки про нього залишаться з тими, хто воював поруч.

«Офіцер, який завжди був на передовій, справжній воїн, який особисто боровся пліч-о-пліч зі своїми бійцями, сам ішов на «нуль», вів людей. Він не з тих командирів, які відсиджувалися. Не пускав хлопців на смерть, сам ішов у бій. І це надихало солдат робити свою роботу ще краще. Це була велика людина. Приклад для нас всіх, приклад справжнього командира, який турбується насамперед про людей, а не про себе», - з гордістю та повагою згадують про свого командира бійці-побратими.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій Костюкевич без вагань вирішив стати на захист України. Призваний на військову службу за мобілізацією 2 березня 2022 року Тернопільським ОМТЦК та СП Тернопільської області. Участь у бойових діях брав з 27 березня 2022 року до 11 березня 2025 року.  

Вступив до війська як рядовий солдат і за два роки пройшов шлях від солдата до комбата, чесно і віддано виконуючи свій громадянський обов’язок захищати Батьківщину як переконаний патріот та справжній воїн. Був призначений командиром різних підрозділів у 110-й, 14-й та 141-й бригадах. Під час служби показав себе як людина, яка добре знає військову справу, вміє приймати рішення, знаходити вихід зі складних ситуацій, несе відповідальність за інших.

Юрій Костюкевич воював у найгарячіших точках. Брав участь у боях під Авдіївкою, Куп’янськом та Покровськом. На війні отримав дев’ять поранень і постійно повертався у стрій, не завершивши лікування.

Загинув Юрій Костюкевич 11 березня 2025 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Шевченко Волноваського району Донецької області. Похований 15 березня 2025 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій. 

За відвагу і відданість Батьківщині 13 березня 2025 року захиснику посмертно присвоєно звання майора.

Ім’я Героя – воїна-захисника Юрія Костюкевича та його подвиг назавжди будуть вписані в нашу історію.

Юрій Костюкевич нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня, Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та Орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня (посмертно), відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю Міністерства оборони України «За поранення», відзнаками «За особливу службу» ІІ та ІІІ ступенів, хрестом «Честь і Слава».

Нагороджений грамотами Тернопільської обласної ради, відзнакою Тернопільської міської ради.

Згідно з рішенням сесії Тернопільської міської ради від 2 травня 2025 року, Юрій Костюкевич посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя», а в серпні 2025 року посмертно отримав звання «Почесний громадянин Тернопільської області».

• Адміністрація комунального закладу «Гімназія «Сучасник» Кропивницької міської ради».