Євгеній Гненний

Євгеній Олексійович Гненний народився 11 січня 1984 року в Чорнобилі-2 – засекреченому містечку в Київській області, за кілька кілометрів від Прип’яті. Його батько служив там на загоризонтній радіолокаційній станції «Дуга». У квітні 1986 року на ЧАЕС сталася катастрофа, і цивільне населення Чорнобиля-2 евакуювали. Тож Євгеній разом з мамою переїхали в Знам’янку, звідки вона родом. А батько хлопця продовжував служити на «Дузі». 1987 року батька перевели в Кіровоград (натепер Кропивницький), і тут вони оселилися сім’єю. Тут Євгеній пішов у перший клас. Спочатку навчався в гімназії нових технологій, а потім – у школі № 8.

Женя дуже добре й багато вчився. За що б він не брався, у нього виходило все. Явний лідер, він був дуже активним в шкільному житті, переможець численних олімпіад. Закінчив школу із золотою медаллю.

Після школи Євгенія прийняли в Академію митної служби (в Дніпрі, тепер – Університет митної справи та фінансів): без іспитів, за результатами співбесіди. 

На четвертому курсі Євгеній одружився. Обраницею стала Марина, з якою навчався в одній групі. Спеціальність – менеджмент міжнародних відносин. Вчилися обоє добре, на «відмінно» складали сесії.

Навчаючись в академії, Євгеній Гненний вступив на кафедру військової підготовки в іншому виші: на цьому наполіг батько. Тож юнак отримав диплом про вищу освіту в званні лейтенанта запасу. Направили його на роботу, разом з Мариною, в Кіровоградську митницю.

Декілька років тому Женя звільнився з митниці й зайнявся бізнесом. 

Коли почалася війна, Євгеній відправив дружину і дитину в Ужгород, а сам, як офіцер запасу, звернувся у військкомат. Там його направили у Львів, в Академію сухопутних військ. Два місяці Євгеній проходив підготовку на Львівщині. Далі його відправили в Київ. Там саме формувалася 5-та окрема штурмова бригада і Женю зарахували до неї. Перед тим як відрядити на фронт, його вивчили на мінометника. У червні він уже воював на Донеччині. Випущені Євгенієм Гненним міни так влучно лягали у ворожі окопи, що росіяни занепокоїлися і оголосили полювання на нього. А декілька років тому він зовсім не цікавився військовою справою і байдуже ставився до зброї.

У Євгенія Гненного залишилися батьки, дружина Марина та син. 

«Ми пам’ятаємо його надзвичайно чесним, добрим, творчим, гарно вихованим та яскравим хлопцем. Коли, на самому початку війни, на фронт йшли перші добровольці – всі знали, що він буде серед них. Так його виховали батьки. Свого сина Максима віддав навчатися до нашої школи», – поділилася спогадами про Євгенія Гненного виконуюча обов’язки директора Ліцею природничих наук Оксана Черепій. 

Коли почалася війна, Євгеній відправив дружину і дитину, в Ужгород, а сам, як офіцер запасу, звернувся у військкомат. Там його направили у Львів, в Академію сухопутних військ. Два місяці проходив підготовку на Львівщині. Далі його відправили в Київ. Там саме формувалася 5-та окрема штурмова бригада і Женю зарахували до неї. Перед тим як відрядити на фронт, його вивчили на мінометника. 

39-річний боєць був заступником командира штурмового батальйону з морально-психологічного забезпечення. 

У червні він уже воював на Донеччині. Випущені Євгенієм Гненним міни так влучно лягали у ворожі окопи, що росіяни занепокоїлися і оголосили полювання на нього. 

Євгенія Гненного, у війську цінували не лише як вправного мінометника, а й як мудрого командира.

28 квітня, на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища містяни провели у засвіти Євгенія Гненного, який загинув 21 квітня в районі Костянтинівки Донецької області.  

• Сайт Кропивницької міської ради. 

• Інтернет-портал "Суспільне. Новини". 

• Інтернет-видання "Україна-Центр".