Денис Хлистун

Хлистун Денис Васильович народився 22 квітня 1993 року в місті Кропивницький.
Українець, громадянин України.

З 1 по 11 клас навчався у загальноосвітній школі №20 (нині — Академічна гімназія). Після закінчення школи у 2010 році вступив до Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, де навчався до 2014 року. Згодом продовжив освіту у Кропивницькому інституті державного та муніципального управління (2014–2017).

Мав вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», юрист за фахом.

У Дениса залишилася родина: дружина - Хлистун Катерина Сергіївна, п’ятирічний син - Хлистун Макар Денисович, яким він присвячував весь вільний час, та батьки Хлистун Василь Іванович, Хлистун Інна Миколаївна.

Денис професійно займався бальними танцями. Також одним із його захоплень був футбол.

Катерина Хлистун (дружина)

«Для мене мій Дєня був не лише коханим чоловіком, а й справжнім другом. Наскільки сильно ми любили одне одного, знає тільки Бог.

У моєму серці він завжди живий — у спогадах, у мріях, у кожному дні. Так багато планів і бажань ми не встигли здійснити, та вони назавжди залишаться нашими світлими мріями. Наш синочок дуже любив тата. Він так схожий на нього і завжди з нетерпінням чекав, коли Дєня повернеться з роботи, щоб погратися, щоб разом покататися на машині, щоб просто бути поруч.

Для нього тато був і назавжди залишиться прикладом, другом і героєм.

Для нас із сином Дєня був центром нашого світу.

І хоч зараз він не поруч, його любов, доброта і сила залишаються з нами назавжди.»

Олексій Тіхонов (найкращий друг, однокласник)

«Ден, братик», - я так його називав постійно. Це була людина з високими моральними принципами та честю. Він дуже любив життя, був порядним сім’янином, люблячим чоловіком та турботливим батьком. Постійно піклувався про свою родину.

 Коли прийшло велике горе в нашу державу - розпочалася війна, Денис не сидів склавши руки, а  пішов захищати суверенітет нашої держави!

Дякую тобі, братику, за наші роки знайомства!  Мені тебе дуже не вистачає! Герої не вмирають!

Бути героєм — це бути готовим до самопожертви заради інших!»

Олександр Зоря ( друг дитинства)

«Денис був моїм другом дитинства. Приблизно в 12 років ми познайомились і відтоді почали дружити.

Від самого дитинства Денис полюбляв спорт, він займався футболом і професійно  бальними танцями.

Завжди був душею компанії. В нього майже ніколи не було поганого настрою, натомість були жарти і сміх.

Ще з дитинства приходив на поміч своїм рідним та друзям!

Досяг успіху саме в танцювальній карʼєрі, але згодом зрозумів що хоче більшого. Денис пішов до патрульної поліції і тут дійсно почалось його доросле життя!

Він був професіоналом своєї справи.

З початком повномасштабного вторгнення, як справжній чоловік став на захист нашої держави!

Денис був не просто другом, кумом. Він був Людиною з великої літери, був відповідальним, чесним, надійним та дуже відкритим до людей!»

Гаращенко Саша (однокласниця)

«Згадуючи шкільні роки, перед очима одразу постає посмішка Дениса. Мабуть, в нього був талант, тому що я не знаю, як можна інакше пояснити те, що посмішкою він міг і підбадьорити у сумний момент, і додати ще більше тепла до щасливих хвилин.

Денис завжди був другом для всіх, вмів дарувати радість та щиро підтримувати.

Жарти та відкритість Дєні робили наш клас по-справжньому живим та дружнім, тому і пам’ять про нього завжди огортатиме кожного з нас теплом, як колись у шкільні роки його посмішка.

 Денис вмів любити людей та життя, тому ніхто не сумнівався, що він піде захищати свою сім’ю, всіх нас і Батьківщину.

 На службі у роті домедичної допомоги він робив те, що вмів найкраще — підтримував життя та дарував надію навіть в найстрашніші моменти.

 І хоча Дениса вже немає з нами, він все одно живе в наших серцях, а теплі спогади про нього нагадують, як важливо залишатися добрим, вірити в людей та вміти бути світлом для інших.»

Вʼячеслав Говоруха (друг)

«То було вже давно... Ми жили на одному районі, грали на одному стадіоні... Ми вчились в 20 школі. Я був у молодших класах, а Денис в старших. Наші батьки між собою добре спілкувались. Та слово за слово мені малому треба було йти до школи. І тут Денис сказав, що може мене водити. Коли я дізнався про це, то був на сьомому небі від щастя, що буду ходити разом зі старшаком  в школу.

Денис завжди давав руку допомоги. Він цікавився футболом,  боксом і активно брав участь у різноманітних змаганнях.

Був веселим, сильним  і завжди знаходив вихід з будь-якої складної ситуації. Він мав багато друзів і завжди був душею компанії. В цивільному житті рідко зустрічались,  але коли бачилися,  то завжди говорив який в нього класний син.

Денис  був справжнім патріотом, небайдужим до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних.»

Іра Павлова (однокласниця)

«Хоч ми й не були дуже близькими, я завжди пам’ятатиму Дениса як доброго, життєрадісного хлопця. Він умів дарувати посмішку й підтримати словом. Світла йому пам'ять!»

Сергій Ставицький (побратим, колега з поліції)

«Денис Хлистун - позивний «Сич» був головним водієм кейсеваку, справжнім професіоналом своєї справи. Мав відмінні навички водіння всіма можливими транспортними засобами від найменших легковиків до важкої броньованої техніки.

Екіпаж завжди був впевнений що Денис вивезе їх з найскладнішої ситуації. Мав високий рівень навичок з тактичної медицини та надавав домедичну допомогу своїм побратимам.

Вічна Слава Герою!»

Свій обов’язок перед державою Денис почав виконувати ще у 2016–2017 роках, проходячи строкову службу в Національній гвардії України в місті Запоріжжя (в/ч 3029) на посаді старшого навідника самохідної гармати.

У 2018 році він став працівником патрульної поліції України, а згодом, Завдяки наполегливості, професійності та високому рівню підготовки, продовжив службу у спецпідрозділі ТОР (тактико-оперативного реагування), де виконував найскладніші завдання у боротьбі зі злочинністю.

З початком повномасштабної війни, у вересні 2023 року, Денис вступив до лав захисників у складі роти домедичної допомоги полку поліції особливого призначення патрульної поліції «Хижак-1».

Виконував завдання на Донецькому та Сумському напрямках, евакуював поранених побратимів, рятував життя, не шкодуючи власного.

Його бойовий позивний — «Сич» — символізував уважність, швидкість і надійність.

Після отриманої у травні 2024 року контузії Денис відмовився залишатися осторонь — пройшов лікування і, попри ризики та стан здоров’я, добровільно повернувся до виконання бойових завдань на передовій. Він продовжував рятувати побратимів, евакуйовувати поранених, надавати домедичну допомогу та брати участь у штурмових діях.

31 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання, перебуваючи на бойовій позиції біля населеного пункту Юнаківка Сумського району, Сумської області, внаслідок авіаудару (КАБ), Денис Хлистун загинув. Він залишився вірним Присязі до останнього подиху.

• Пам’ятний знак «За бойову роботу та захист українського народу ІІ ступеня».

• Відзнака Президента України “За оборону України” (посмертно).

• Відзнака угруповання стабілізаційних дій «За доблесть і звитягу в Курській операції».

• Орден “За мужність” III ступеня (посмертно).

Ці нагороди — це не про медаль. Вони будуть свідченням пам’яті та вдячності, яка залишиться його маленькому синові. Нехай він знає, що  його тато був справжнім героєм!

• Адміністрація КЗ «Академічна гімназія» Кропивницької міської ради».