Віктор Бойко

Віктор Михайлович Бойко народився 21 травня 1979 року, в селі Улянівка, Маловисківського району, Кіровоградської області. Зростав у сім`ї трудолюбів. Закінчив Маловисківську школу №4. Надалі, після випуску, навчався в училищі на механізатора. Після армії 18 лютого 1999 року одружився. Перша донька народилась 10 жовтня 1999 року Олена. Переїхали жити до сусіднього села Лозоватка. Працював в селі механізатором, згодом – в охоронній службі. Через деякий час – 31 грудня 2009 року – народилася друга донька – Вікторія. Працювали, проживали. Віктор був дуже гарним чоловіком та батьком. Весь свій вільний час проводив із родиною, грався з донечками, виховував їх та мріяв дати їм гарну освіту, аби влаштувати їхнє світле та достойне майбутнє. 

2014 року почалась війна за Донбас. 25 березня 2014 Віктора призвали на військове навчання в Миколаївську область, згодом – у Херсон, а потім – у Луганськ. Служив Віктор у 79-му аеромобільному десантному батальйоні.

Загинув Віктор Бойко 11 липня 2014 року в селі Зеленопіля, Луганської області. Похований Віктор у с. Лозуватка, Маловисківського району, Кіровоградської області. Після смерті Героя, його родина переїхала жити в місто Кропивницький.

Мама Бойко Анна Василівна,

Батько Бойко Михайло Федотович,

Дві доньки – Олена та Вікторія.

Зростав спокійним та допитливим хлопцем. Мав урівноважений характер. Мав багато друзів, але головними людьми в житті були члени його родини. Віктор був дуже гарним чоловіком та батьком. Виховати дочок та дати їм гарну освіту – головне завдання, яке перед собою ставив Віктор. Був справжнім українським патріотом.

Дружина Олена згадує: «Я ніколи не думала, наскільки він сильний. Жодного разу він не поскаржився, як їм там непросто, як буває важко і навіть страшно під обстрілами. Завжди говорив, що все спокійно, що за нього не варто хвилюватися. І ми з дівчатками вірили. Вірили, що скоро ця страшна війна скінчиться і ми знову будемо всі разом під опікою батька».

Строкову службу пройшов у морській піхоті. Про подальшу військову службу не мріяв, але коли на сході країни, весною 2014 року, почалася війна за Донбас – Віктор 25 березня був мобілізований до 79-ї окремої аеромобільної бригади: спочатку на військове навчання в Миколаївській області, згодом – у Херсон, а потім – у Луганськ. Був солдатом, номером обслуги. В зоні проведення АТО Віктор перебував у той час, коли там проходили найперші й найкровопролитніші бої. Воювати йому допомагало гостре відчуття патріотизму, віра в Україну й своїх побратимів, а головне – бажання захистити від загрози війни своїх рідних, які залишилися вдома.

Загинув Віктор Бойко 11 липня 2014 року в селі Зеленопіля, Довжанського району, Луганської області. На світанку, о 4.30 ранку, бойовики почали обстріл українського базового військового табору з установки «Град». Життя Віктора обірвав снаряд із РСЗВ, випущений ворогами, який влучив у бліндаж, де знаходився Віктор. 

Указом Президента України №708/2014 від 8 вересня 2014 р. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, Віктор Бойко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

• Бойко Олена, донька Віктора Бойка