Олексій Вестя

Олексій Сергійович Вестя народився 30 грудня 1981 року в місті Кіровограді. У 1987–1997 роках навчався у загальноосвітній школі № 10, нині — «Ліцей «Новенський» Кропивницької міської ради.

Після закінчення школи вступив до музичного училища, яке закінчив у 2000 році. Згодом продовжив навчання в університеті. Працював на підприємствах міста, а останні роки перед повномасштабною війною — на равликовій фермі.

У захисника залишилася мама — Анна Миколаївна Вестя.

Олексій захоплювався музикою.

Спогади побратимів про Олексія «Музиканта» Вестю:

«Ми з Олексієм познайомилися у січні 2023 року під Червонопопівкою, коли тримали оборону в лісах. Він стояв на сусідніх позиціях, i в ті дні ми бачилися переважно вночі — вдень не було змоги пересуватись через постійні обстріли. Bci ми тоді були в землі, в диму, втомі й бруді, i розпізнавали один одного лише по голосах та позивних. Так я i дізнався, що він — «Музикант».

Ми почали зустрічатися, ділитися їжею, водою, планували, як тримати оборону, i потроху стали працювати разом. Пізніше були посадки під Площанкою. Саме там я побачив справжню суть Олексія — людини, яка не шкодувала себе. Він міг пройти до 20 кілометрів за добу, допомагаючи нашим: заводив i виводив хлопців, доставляв їжу, боєприпаси, займався евакуацією. Ми навіть дали йому жартівливе прізвисько — «Олексій, швидкі ноги».

Після ротації готувалися до штурму — навчання, тренування, знову пліч-о-пліч. А влітку — штурм біля Кармазинівки. Там Олексій отримав тяжку контузію. Його евакуювали. Пізніше я дізнався, що в нього виявили пухлину в голові. Але він не здався. Повернувся. Продовжив нести службу.

У березні 2024 ми вже разом служили у взводі радіоелектронної боротьби. Авдіївський напрямок. Переміщення, нова робота, нові позиції. Все було важко, страшно, виснажливо — але ми справлялись. Разом будували укриття, копали, налаштовували станції, готували їжy, жартували, жили. Просте військове братство. В побуті, у бою — я завжди був спокійний, бо знав: поруч Олексій.

Одного разу ми везли провізію на позиції, побачили дрона — подумали, що ворожий FPV, i як могли тікали. А виявилось — наш. Сміялись потім довго. Це був один із тих моментів, що гріють душу навіть зараз.

А потім — його не стало. І все.

Тяжка евакуація. Очікування, надія, що це помилка. Що він живий. Але ні. Він загинув.

Хоронити найкращих друзів — це біль, який не минає.

Олексій для мене назавжди залишиться добрим, вірним, щирим i веселим. Він завжди вмів підтримати, завжди знаходив слова, жартував, навіть коли було важко. Справжній побратим.

Спочивай з миром, брате. Дякую тобі за все.»

«Інколи буває так, що коли знайомишся з людиною, одразу розумієш що у вас одна дорога, з Олексієм у нас вийшло саме так. Ми зустрілись в березні 2024 року, коли я зелений зашуганий новачок без військового досвіду перевівся у взвод pадioeлeктpoннoї боротьби,і він склав враження неголосної замкнутої людини, яка якісно робить свою роботу попри все,але справжнє знайомство відбулось коли ми виїхали у квітні того ж року на бойове завдання. Копати бліндаж. Начебто нічого складного, але для мене це було випробування. Перше завдання як-ніяк. I коли ми брали участь спільній роботі я побачив його справжнього. Він ділився зі мною власним досвідом, корегував мої дії, показував приклад в роботі, завжди міг підбадьорити, та вчасно дати словесного ляща, коли потрібно. Ніколи не відказував в допомозі, та був яскравим прикладом Людини. Справжній побратим. Як часто це буває, спільна робота зближує, ми стали більше спілкуватись, з'явилось відчуття взаємної довіри, яка з часом тільки посилилась. Виїжджаючи на завдання постійно зв'язувались друг з другом, розмовляли про yce що було в голові, i продовжували допомагати один всім, чим могли.»     

 «Олексій — це особлива людина. Він став на захист своєї країни. Він - справжній герой який ризикував своїм життям ради миру та безпеки українського народу, та cвoїй сім'ї.

«Побратим — це людина, в якій ти впевнений, яка прикриє тебе навіть ціною свого життя!» Цей вислів сказаний пpo Олексія, якому можна було довіряти та нести службу в різних умовах нашого життя. Будучи в моєму підрозділі Олексій проявив себе дуже відповідально та розумів яку він користь приносить Державі.

Олексій мав добрі відносини між своїми побратимами, вони могли на нього покластись тому що розуміли, що Олексій надійна , добра та просто світла людина

Після знайомства з Олексієм я зрозумів, що це людина добра та дуже відповідальна i у нього

було прагнення навчитись новому. Це навчання йoмy далось з легкістю так як Він прагнув робити щось нове. Олексій розумів, якa відповідальність лежить на його роботі, а це було життя його побратимів, яких він прикривав, i все робив для їхньої безпеки.

Будучи на позиціях Олексій рятував життя інших побратимів, які приходили до нього в укриття для евакуації, він надавав першу медичну допомогу та не одноразово рятував їм життя.

Важко уявити, що прийшов той час коли потрібно прощатися з такою людиною, яка хотіла просто жити, сміятись, веселитись, та нести радість для своїх рідних.

У побратимів з якими служив Олексій була надія що все добре i це лише сон, а не на яву. Що цe якась помилка, що це не насправді, але ця клята війна забрала його i це дуже великий удар для всі, хто знай Олексія. Ця біль залишиться у кожного в серці, хороший друг, побратим, та самий найкращий син для своєї матері.

Спочивай з миром наш брате.

Дякуємо тобі за те, що ми були знайомі з тобою.

Честь бути знайомим з Олексієм. Відпочивай брате!

Слава Герою!»

На початку повномасштабного вторгнення, у 2022 році, Олексій сам прийшов до військкомату, бажаючи стати на захист України. Однак тоді йому відмовили, оскільки він не проходив військової служби.

9 жовтня 2022 року Олексія мобілізували. Після цього його направили на навчання до Латвії, а згодом — на службу до 25-ї повітрянодесантної бригади. Він виконував бойові завдання на території Луганської та Донецької областей.

11 березня 2025 року Олексій Вестя загинув у Новопавлівці Покровського району. Він віддав життя, захищаючи Україну.

Олексій Вестя був відзначений нагородами Президента України та Головнокомандувача Збройних Сил України, а також медаллю за поранення.

Посмертно захисника нагороджено орденом «За мужність».

• Адміністрація комунального закладу «Ліцей «Новенский» Кропивницької міської ради».