Антон Дадушко

Антон Олегович Дадушко народився 1 грудня 1999 року, житель села Сасівка. Там минули його дитячі та юнацькі роки.

Після закінчення школи навчався у Компаніївському технікумі ветеринарної медицини. Згодом здобув вищу освіту у Харкові, здобувши ступінь магістра. Працював у місті Кропивницький, будував плани на життя, мав мрії та прагнення.

На початок повномасштабної війни Антон перебував за кордоном, однак, дізнавшись, що два його старших брати стали на захист України, не зміг залишатися осторонь. Разом із другом пішки перетнув кордон, щоб повернутися додому. На той час йому було лише 22 роки, але одразу долучитися до війська йому не вдалося. Та щойно Антон завершив навчання і здобув ступінь магістра — без вагань пішов захищати державу.

Антон виріс у великій родині: батьки, дві сестри та четверо братів, троє з яких нині стоять на захисті України.

Він був опорою для всієї родини — підтримкою для батьків, надійним плечем для братів і сестер, найкращим дядьком для своїх племінників. Його втрата стала невимовним болем для рідних.

Антон дуже любив читати книги, постійно прагнув пізнавати нове й розвиватися. Самостійно вивчав комп’ютерні програми, мав велику власну бібліотеку. Також він обожнював грати в комп'ютерні ігри.

Особливе місце в його серці займала рідна земля. Він любив проводити на ній час та мріяв працювати на ній, засівати її хлібом і будувати мирне майбутнє.

Антон з дитинства був відповідальним, добрим та щирим. Він завжди готовий був прийти на допомогу. Він був опорою для всієї родини, підтримкою для своїх батьків, плечем для молодшого та для старших братів і сестер, для друзів та знайомих. Найкращим дядьком для своїх племінників.  Він був справедливим та чесним, завжди говорив все у вічі. Його любили всі.

«У Антона  була риса, якої нам всім не вистачає, він завжди був на позитиві. Міг підтримати та знайти потрібні слова у будь-якій ситуації. Ніколи не говорив зайвого, якщо не було чого сказати, то він просто мовчав. Любив саморозвиток, адже читав багато книг, при цьому не нав'язував свої переконання чи думки. Якщо була потрібна допомога, ніколи не відмовляв і навіть пропонував більше ніж його просили. Також він обожнював грати в комп'ютерні ігри, там він був дуже веселим і смішним. Ніколи не ображався на дрібниці, а навпаки сам міг з них посміятися» — згадує його кращий друг Сергій Обушак.

На початок повномасштабної війни Антон перебував за кордоном, однак, дізнавшись, що два його старших брати стали на захист України, не зміг залишатися осторонь. Разом із другом пішки перетнув кордон, щоб повернутися додому. На той час йому було лише 22 роки, але одразу долучитися до війська йому не вдалося.

2 вересня 2025 року Антон був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив солдатом, оператором безпілотних літальних апаратів 1 екіпажу безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 5 батальйону безпілотних систем військової частини А4995.

12 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мечетне Синельниківського району Дніпропетровської області Антон Дадушко загинув, захищаючи свободу й незалежність України.

• Антоновська Аліна Олегівна, сестра Героя.