Олександр Гульдас

Олександр Юрійович Гульдас народився 22 травня 1985 року в селі Калаколове Кіровоградської області. Зростав у звичайній родині: батько працював зварювальником, мама — бухгалтеркою. Був єдиною дитиною в сім’ї.

Коли Олександру виповнилося чотири роки, родина переїхала до Кропивницького. Тут він у 2003 році закінчив загальноосвітню школу №19 (нині гімназія "Ерудит"), отримав посвідчення водія. Згодом проходив строкову військову службу у військовій частині А2119 у місті Біла Церква, де служив рядовим. Командування характеризувало його як грамотного, спокійного, морально стійкого та авторитетного воїна.

З армії повернувся у 2005-му, влаштувався на роботу водієм, а пізніше  одружився. Незабаром у пари з’явився первісток Олександр, у 2006-му, а у 2014 родина поповнилася ще одним хлопчиком, Ярославом.

Олександр все своє життя працював водієм – у різних компаніях, на приватних осіб. Йому ніколи не набридало знаходитися за кермом, особливо, коли дорога лежала до моря.

«Ми кожного року сім’єю їздили на відпочинок до моря, - розповідає дружина Вікторія. – Ми весь рік працювали і чекали на літо, щоб відправитися на відпочинок. Ми дуже любили проводити час разом. Літо – це наша улюблена пора року.»

У захисника залишилися дружина, двоє синів, мама та бабуся. Для матері він був єдиною дитиною.

З дитинства любив природу і тварин. Захоплювався футболом — грав у м’яча, стежив за матчами, читав спортивні журнали та статті.

Найбільшим його захопленням була дорога. Він щиро любив кермувати, особливо коли шлях пролягав до моря, куди вирушав разом із родиною.

«Саша у нас був дуже відкритим, добрим, працьовитим хлопчиком, - ділиться спогадами мама Валентина Володимирівна. – Любив грати в м’яча, дивитися футбол, читати спортивні журнали та статті. Ніколи не боявся ніякої роботи, мав повагу до людей, повагу до нас, батьків. Був спокійним та люблячим.»

«Ми знали, що рано чи пізно дійде черга й до нашої сім’ї, але не думали, що так скоро війна назавжди забере нашого Сашу, - додає Вікторія Гульдас. – Він дуже любив нас, свою сім'ю. Весь вільний час завжди проводив з нами, піклувався про нас, у всьому підтримував.

Дітям дуже не вистачає тата, а мені мого чоловіка. Ми всі дуже тяжко переживаємо цю тяжку   втрату чоловіка, тата та сина.

Його мама осиротіла. Крім нас у неї нікого не залишилося. У нас дуже хороші стосунки, і добре, що в неї є ми, а вона є в нас. Діти дуже люблять бабусю часто ходимо їздимо тобто підтримаємо одна одну, як можемо.

Я дуже вдячна їй, що виховала такого сина – найкращого чоловіка та татуся.»

Влітку 2022 року Олександру вручили повістку. Він з’явився до центру комплектування, пройшов військово-лікарську комісію і 10 серпня вирушив на навчання до Житомирської області.

Службу ніс у складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, захищаючи Запорізьку та Донецьку області. Обіймав посаду водія-тракториста. Мав позивний «Ультрас».

Восени 2023-го Олександр з побратимами виконували завдання неподалік від Часового Яру. Один із бойових виходів на цьому напрямку став для нього останнім.

«14 листопада у старшого сина був День народження. Ми зателефонували Саші, поспілкувалися. Він привітав дитину зі святом. Тієї ж ночі ще раз зателефонував мені і сказав, що виходить на завдання. Та вже наступного дня мені зателефонували з невідомого номера. Голос у трубці сказав, що мій чоловік загинув. Я спілкувалася з командиром і запитала його: «Вони ж навіть не дійшли до точки. Виходить, дорогою до позиції загинув?» — «Виходить, що так», — переповідає дружина.

Олександра Гульдаса поховали на Алеї Слави Далекосхідного кладовища у Кропивницькому на тринадцятий день після його загибелі.

• Дружина захисника Вікторія Гульдас.