Дмитро Жужгін

Жужгін Дмитро Євгенович народився 7 листопада 1989 року у місті Кіровоград (нині — Кропивницький) Кіровоградської області.

Навчався у школі № 19, (нині — комунальний заклад «Гімназія “Ерудит” Кропивницької міської ради»).

Після закінчення школи у 2009 році здобув освіту в Кіровоградському технікумі механізації сільського господарства за спеціальністю «Електрифікація і автоматизація сільського господарства», отримавши кваліфікацію техніка-електрика та диплом молодшого спеціаліста.

У 2011 році закінчив Кіровоградський національний технічний університет, де здобув базову вищу освіту за напрямом «Енергетика та електротехнічні системи в агропромисловому комплексі» та кваліфікацію бакалавра.

У 2012 році завершив повну вищу освіту за спеціальністю «Енергетика сільськогосподарського виробництва», отримавши кваліфікацію спеціаліста.

Дмитро постійно прагнув до саморозвитку: пройшов курси підготовки водіїв і отримав посвідчення категорії В, вивчав німецьку мову, а також проходив практику в Німеччині від Кіровоградського національного технічного університету.

Життя Дмитро вів активне. З дитинства займався східними бойовими мистецтвами, здобув синій пояс з карате, любив велопрогулянки, ходив на силові тренування в спортзал, займався боксом, любив рибалити, мав широке коло спілкування. Навіть коли познайомився з майбутньою дружиною Євгенією, не покинув своїх захоплень. Закохані побралися, жили дружно, дбали про майбутнє, народили двох діток, Кіру та Станіслава. Дмитро мав звичайні мрії - затишний гарний дім та міцна родина у ньому. Робив все для того, аби так і було.

Трудовий шлях розпочав за фахом: працював електриком в ОКВП «Дніпро-Кіровоград», згодом — у ТОВ «Кернел», звідки по повістці і був призваний у жовтні 2022 року.

У скорботі за Дмитром залишилися його найдорожчі люди: батько Євгеній Михайлович, сестра Надія, дружина Євгенія, донька Кіра та син Станіслав.

Для своєї родини він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, сином і братом, надійною опорою та людиною, на яку завжди можна було покластися.

У скорботі за Дмитром залишилися його найдорожчі люди: батько Жужгін Євгеній Михайлович, пенсіонер, рідна сестра Костюкова Надія Євгенівна, дружина та діти - Жужгіна Кіра Дмитрівна і Жужгін Станіслав Дмитрович.

Для своєї родини він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, сином і братом, надійною опорою та людиною, на яку завжди можна було покластися.

Дмитро вів активне та насичене життя. З дитинства захоплювався східними бойовими мистецтвами, мав синій пояс з карате.

Також любив велопрогулянки, риболовлю, відпочинок на природі, займався силовими тренуваннями та боксом на любительському рівні.

Особливе місце в його серці займала любов до тварин. Навіть на фронті він не залишав без допомоги покинутих собак, котів, кіз і корів, ділився з ними їжею та водою.

«Дмитро був дуже впертим, як поставить собі якусь ціль, то йде до неї, незважаючи ні на що. Не показував свої переживання на публіку, завжди казав, що у нього все нормально. Хоча інколи було навпаки. Ніколи не жалівся, майже ніколи не просив допомоги, намагався впоратись сам зі всіма негараздами, - розповів про сина Євгеній Михайлович Жужгін. «Вмів постояти за себе, але першим ніколи не починав конфлікт».

Рідні пам’ятають Дмитра як чуйну, турботливу, порядну, працьовиту, наполегливу, рішучу і надійну людину.

«Дмитро був молодше мене майже на три роки, тому у дитинстві я відчувала відповідальність за нього, захищала брата. Як всі діти, між собою ми інколи сварились чи бились, бувало по-різному. Та перед загрозою з боку чужих дітей ми стояли один за одного горою. Ми стали дорослими, але підтримка та довіра залишились. Пам’ятаю, коли захворіла бабуся, він не вагаючись переїхав до неї, щоб доглядати та дбати. Взяв на себе всі клопоти – готував, годував, підтримував морально, дбав про господарство, - пригадує сестра Надія Костюкова. - Був добрим до всіх, намагався бачити в людях хороше. Хоча не всі оточуючі на це заслуговували. Нам дуже його не вистачає, його посмішки, підтримки. Інколи ловиш себе на думці, що треба йому зателефонувати, почути голос. А потім розумієш, що вже ніколи його не почуєш».

У жовтні 2022 року Дмитро був призваний на військову службу.

Служив у 25-й ОПДБр (в/ч А1126) на посаді старшого стрільця. Служив у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді (в/ч А1126) на посаді старшого стрільця. Проходив військове навчання у Житомирі, а також в Естонії, після чого був направлений на захист України в Луганську область.

Як тільки почалася війна, став постійним донором для поранених захисників.

Оскільки дуже любив тварин, у розбомблених селах підгодовував покинутих наляканих тварин: собак, котів, кіз, корів. Ділився з ними водою, яка для самих воїнів була в дефіциті.

Отримавши бойовий досвід, Дмитро став командиром відділення, йому дали у підпорядкування військових, які тільки-но з учбового центру. За час служби значно погіршилося здоров’я – отримав кілька контузій, почала дуже сильно турбувати спина, боліти голова, але на лікування не поспішав. Казав: «я маю підготувати поповнення, маю навчити хлопців, бо вони ще не бачили бою, вони повинні вміти вижити там, куди їх направлять».

Загинув захисник 09 квітня 2023 року у бою з ворогом біля села Червонопопівка, що під містом Кремінна на Луганщині.

Як повідомили родині побратими, Дмитро помер від кулі снайпера – попадання у голову. У речах загиблого бійця знайшли маленьку поробку - відбитки долоньок його донечки та сина на папері, яку тримав завжди біля серця.

«Я б дуже хотів подякувати хлопцям, які попри ризик для власного життя, винесли тіло мого сина на собі і повернули додому, - говорить батько Дмитра. – Та я навіть імен їхніх не знаю. Нехай Господь береже їх, хто б вони не були».

• Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно, 2023 рік).

• Рідна сестра загиблого, Костюкова Надія Євгенівна.