Сергій Лучихін

Сергій Аркадійович Лучихін народився 15 січня 1974 року в місті Кропивницький (тоді — Кіровоград). Сергія та його страшу сестру Марину мама Алла майже з самого дитинства виховувала сама. Коли хлопчику було 4 роки, у родині сталася біда – загинув їхній батько, чоловік Алли – Аркадій. Аби дати все найкраще дітям, жінка багато працювала – на радіозаводі, на швейній фабриці, у дитсадку.

Навчався разом із сестрою у школі №32 (нині ліцей «Арт-Плюс»). Після 8 класу вступив до машинобудівного технікуму. Мріяв про льотну академію, захоплювався небом і літаками. Тому закінчивши технікум - вступив в омріяний виш.  Закінчив військову кафедру, отримав звання лейтенанта.

Усе життя був пов’язаний із творчістю та працею. Працював оператором відеозапису в обласній телерадіокомпанії, певний час перебував за кордоном. Згодом повернувся додому й працював токарем за фахом, створював скульптури з дерева.

Сергій був у складі трьох місцевих гуртів, які були досить популярні серед молоді – «НЗ», «MADMAN» та «Julia Dreams». Вони брали участь у конкурсах і фестивалях, зокрема, виступали на «Червоній руті» та «Перлинах сезону».

Його називали мрійником і романтиком. Він часто повторював: «Я ще все встигну».

З дитинства Сергій захоплювався музикою та футболом. Навчався у музичній школі по класу скрипки, згодом самостійно опанував гітару та інші інструменти, писав пісні.

Був учасником місцевих гуртів «НЗ», «MADMAN» та «Julia Dreams». Разом із ними виступав на фестивалях і конкурсах, зокрема на «Червоній руті» та «Перлинах сезону». Музика була його способом говорити зі світом.

Особливою його любов’ю були тварини — котів, яких приносив додому, просив не віддавати й піклуватися про них.

У Сергія залишилися мама, сестра та племінниця. Родина була для нього опорою і джерелом натхнення.

Побратими згадують Сергія як людину світла. У сірості воєнних буднів він ніс відкритість, творчу енергію й доброту.

«По появі в підрозділі Аркадійовича сірі навчальні будні, дещо змінились. Він сильно відрізнявся від усіх. Кожен з нас мав за плечима не малий багаж як діяти у військовій справі. Кожен ніс на обличчі зосередженість, гнів, та помсту. Щодня ми дізнавались погані новини, також про своїх хлопців які ще вчора були в наших рядах. Сергій же мав ще те що ми ховали в собі або не мали. Сергій ніс сяйво добра, відкритості, та якоїсь творчої енергії. Те, що поглинула війна, ми бачили лише горе та страх навколо себе. Я дуже йому вдячний він серед сірості пробудив в нас якесь сяйво. Я не знаю де він з ким який був, але ніхто із нас його ніколи не зможе забути. Впевнений що він своєю присутністю людям не давав висохнути в горі та в темній злобі Ми весь вільний час проводили в тренуваннях іноземних представників та підвищенні своїх навичок, цілодобово - невеликими групами. Група в яку попадав Сергій відразу відрізнялась. Там з'являлося якесь життя. Колектив був дуже великий, але Сергій був один із небагатьох то не мав конфліктів та не погоджень. Є ще деяка інформація яку я не можу підтвердити тому, що не був свідком. Але подальше його пересування залишилось помітними спогадами оточуючих його як яскраву особистість. Він родився, щоб дарувати нам радість, багато не кожен має такий дар та творче сяйво. Важко приймати що ми втратили помітну людину з багатьох», – розповідає побратим захисника.

«Він буквально не давав людям гаснути», — говорили про нього. Там, де з’являвся Сергій, змінювалася атмосфера — з’являлося життя, усмішка, підтримка. Він не мав конфліктів, умів об’єднувати й надихати. 

Маестро, що ніколи не давав людям гаснути Він вірив, що все ще встигне: написати музику, реалізувати мрії… Але понад усе хотів, щоб вистояла Україна. Саме тому Сергій Лучихін змінив гітару і верстат на зброю і добровольцем пішов у бій.

Як офіцер запасу Сергій Лучихін, у 2015–2016 роках брав участь в антитерористичній операції у складі 80-тої окремої десантно-штурмової бригади. Саме тоді отримав позивний «Маестро» — за любов до музики та вміння підтримувати бойовий дух побратимів.

25 лютого 2022 року добровільно став до лав Збройні Сили України. Служив у складі 57-мій окремій мотопіхотній бригаді командиром механізованого взводу.

Спочатку воював на Ізюмському напрямку, згодом – на Херсонському. У вересні приїхав додому у відпустку додому. Але маму про це не попереджав, хотів зробити сюрприз. «Стукіт у двері. Питаю, хто там, а у відповідь: «Мамо, це я!» і чую, як він це з посмішкою говорить. Зайшов, каже: «А приготуй мою улюблену картопельку». Так він побув вдома, а перед тим, як їхати, попросив нікуди не віддавати котів, яких він приносив, доглядати за ним. Так я досі й живу з 11 котами», – каже мама Сергія Алла.

1 жовтня 2022 року в районі села Брускинське Херсонської області внаслідок артилерійського і танкового обстрілів 48-річний захисник загинув. Попрощалися з Героєм 12 жовтня. Поховали на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища. 

• Сестра Калуга Марина Аркадіївна.