Олексій Іванов

Іванов Олексій Віталійович народився 27 серпня 1977 року  в АР Крим, м. Білогірськ у родині Іванових, Віталія Леонідовича, механізатора трактора та Валентини Іванівни, секретаря на господарстві.  Він став другою дитиною (першою була дівчинка Зоя, на рік старша від Олексія, яка загинула в 17 років). До п’яти років зростав у рідному Білогірську, а згодом сім’я переїхала в місто Кіровоград (нині Кропивницький).

Був дуже відкритою, доброю дитиною, та коли померла мама, одразу подорослішав. Батько, щоб дати дітям повноцінну родину, одружився вдруге. У цьому шлюбі народився ще один хлопчик, для якого Олексій став надійною опорою.

Навчався Олексій Іванов у місцевій загальноосвітній школі № 20 (нині Академічна гімназія), яку закінчив у 1994 році.

Далі пішов здобувати професію електрозварювальника в технікумі механізації.

У 1995 році вступив на строкову службу в лавах Національної Гвардії України у м. Рубіжне Луганської області. Отримав звання «старший солдат». Після демобілізації розпочав трудовий шлях у сфері будівництва та ремонту і не сходив з нього протягом усього життя. Працював будівельником, виготовляв тротуарну плитку, займався зовнішнім оздобленням будівель. Здобув репутацію хорошого спеціаліста-будівельника і просто доброї, чесної, надійної людини. Намагався постійно самовдосконалюватися, дізнаватися про новинки будівельних матеріалів та технологій.

У Олексія залишився батько, брат та двоє дітей.

Він був люблячим сином, братом та батьком.

Олексій змалечку цікавився навколишнім світом, любив тварин, музику та майструвати.

- Льоша був дуже обдарованим, - пригадує близька подруга Наталя Лукашкіна. – Ми поруч жили, з дитинства дружили, бігали одне до одного, в одній компанії відпочивали і він завжди з гітарою був. Так гарно співав, що ми всі просто заслухувалися. Мріяв, що колись заробить грошей і зможе стати музикантом. На жаль, тепер про Олексія нам нагадуватиме не музика, а тротуарна плитка, яку він робив і якою вимощені доріжки в нашому місті.

Зі слів брата Олександра, Олексій з дитинства був захоплений футболом та музикою. Це були дві його пристрасті. Він віртуозно грав на гітарі і міг на слух з першого разу підібрати та заграти будь-яку мелодію. 

Олександр (брат)

«Мій брат назавжди залишиться для мене взірцем справедливості та мужності, впевненості в собі та надійності, - розповідає Олександр Іванов. – Пам’ятаю, як в дитинстві у мене забрали велосипед старші за віком хлопці. Я сидів біля двору сумний, ледь не плакав, а Олексій прийшов, дізнався що трапилося і знайшов тих хлопців. Вони не просто повернули мені велосипед, а вишикувалися в шеренгу переді мною і перепрошували по черзі. Відтоді завжди зі мною віталися».

Юрій (друг)

«Льоша був щирою людиною з чистим добрим серцем, - розповідає Юрій. – Він дуже любив своїх дітей, Данила та Христину. Пам’ятаю, як вони були ще малі, а Олексій повернувся з заробітків і купив їм по велосипеду. Мені здається, що він радів більше, ніж самі діти, адже їх щасливі емоції його тішили сильніше, ніж власні».

Зі слів  Юрія, Олексій був люблячим сином, братом, батьком двох дітей і надійним товаришем.

Наталя (подруга дитинства)

«Десь за два тижні до того, як Льоша пішов на війну, ми з ним бачилися, - додає Наталя. – Я попросила допомогти і він, як завжди, не відмовив, змалечку таким був – перший прийде на допомогу і нічого натомість не чекатиме. Тоді він мені і сказав, що йтиме добровольцем».

Брат Олександр пригадує, що в Олексія було загострене відчуття справедливості, тож він не зміг довго залишатися осторонь, коли російські загарбники вторглися в Україну, і 3 червня 2023 року пішов добровольцем захищати рідну   землю від ворога. Після підготовки у навчальному центрі був відібраний в 1 десантно-штурмове відділення 3 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 37-ї окремої бригади морської піхоти у в/ч А4548, старший матрос, позивний «Рембо». 

Про свій намір йти служити Олексій сказав батькові, що це був свідомий його вибір, оскільки він не міг переховуватись, тож вирішив, що так буде краще для нього, завжди бути попереду!

 Напередодні свого бойового виходу в контрнаступ Олексій сильно переживав через те, що його призначили керувати відділенням і йому доведеться відповідати не лише за себе, а й взяти відповідальність за життя інших людей.

7 серпня 2023 року разом зі своєю групою вийшов на бойове завдання, повернутися з якого не судилося.

Олексій Іванов загинув 17 серпня 2023 року на полі бою в селі Урожайне Волноваського району Донецької області.

Похований 24.08.2023р. у місті Кропивницький на Алеї Слави Далекосхідного кладовища.

• Адміністрація комунального закладу "Академічна гімназія" Кропивницької міської ради.