Костянтин Крикун

Крикун Костянтин Павлович народився 18 травня 1979 року в місті Кіровоград (нині — Кропивницький). Його народження стало особливим днем для родини та потрійною радістю, адже цього ж дня святкували день народження його улюблена тітонька та двоюрідний брат.

З дитинства Костянтин зростав у любові й турботі рідних. Був допитливим і кмітливим: у два роки добре розмовляв, а вже у три — навчився читати. Коли пішов до школи, його першою вчителькою стала мама, яка прищепила йому любов до знань і навчання.

Коли настали складні 90-ті, вони зробили хлопця витривалішим та сильнішим. Наслідуючи батька, який все життя займався спортом і не мав шкідливих звичок, юнак почав цікавитися боксом та фізичною культурою, щоб мати змогу постояти за себе, правду і справедливість. Як будь-який підліток, був зухвалим і йому нерідко ставали у пригоді навички самозахисту. Це загартувало характер і зміцнило дух юного українця.

Навчався у школах №29 («Новомиколаївська гімназія»), №34 (гімназія «Сучасник») та №24 («Подільська гімназія») у Кропивницькому. Був наполегливим учнем, активно брав участь у позашкільних заходах і спортивних змаганнях. Його старанність та успіхи відзначалися — фотографія Костянтина була розміщена на дошці пошани у «Новомиколаївській гімназії».

Після завершення шкільного навчання вступив до Кіровоградського комерційного технікуму, де здобував спеціальність у сфері харчових технологій. Не все було легко і не все вдавалося з першого разу, але він завжди йшов до мети.  Згодом разом із батьком заснував підприємство «ПіК», назва якого утворена з ініціалів їхніх імен.

З 2015 року Костянтин Крикун служив в АТО. Після закінчення служби, чоловік повернувся додому у Кропивницький. Поступово звикав до буденних справ, займався підприємницькою діяльністю, налагоджував особисте життя, але завжди підтримував зв’язок з побратимами, що залишилися на фронті.

Костянтин виріс у великій і люблячій родині, де його завжди підтримували і цінували. Після його загибелі пам’ять про нього бережуть рідні та близькі люди.

На згадку про себе він залишив родині численні сувеніри, серед яких особливе значення має пам’ятна монета Національного банку України «В єдності сила» 2022 року. Костянтин подарував її кожному члену сім’ї, щоб нагадувати про своє життєве кредо — єдність і силу родини.

У молодших класах Костя захопився колекціонуванням марок. Він був дуже спостережливим і серйозним, йому завжди вдавалося знаходити цікаві речі, на заздрість однолітків. Інтерес до колекціонування та нумізматики пізніше зберігся і у зрілому віці. На згадку від Костянтина рідним залишаться численні сувеніри, а особливо важлива пам’ятна монета 2022 року нацбанку України «В ЄДНОСТІ СИЛА», яку він подарував кожному члену сім’ї, щоб усі розуміли і жили згідно його кредо.

Значне місце в його житті займав спорт: наслідуючи батька, який усе життя займався фізичною культурою, Костянтин захопився боксом і приділяв багато уваги фізичному розвитку.

У зрілому віці Костянтин Крикун захоплювався історією України, особливо героїчною спадщиною козаків-характерників. Його дух викристалізовувався, ставав сильнішим і загартованим. І коли, у 2014 році, почалася війна на Сході, Костянтин мав принципову позицію: «Якщо не я, то хто?». На цьому шляху його спіткало багато випробувань, які назавжди змінили життя. 

Костянтина згадують як людину з непростим, але сильним характером — відчайдушного, справедливого, принципового. Він був суворим, але відданим, мав гостре почуття гумору, яке допомагало знаходити сили навіть у складні моменти.

Друзі цінували його за щирість і прямоту, рідні любили за турботу та відданість. Побратими поважали за надійність і мужність, а вороги — боялися.

На запитання про справи він майже завжди відповідав коротко: «Все добре», навіть у найважчі моменти свого життя. 

Із початком російської агресії проти України Костянтин зайняв чітку громадянську позицію: «Якщо не я, то хто?».

У 2015 році солдат із позивним «Крикун» став до зброї у складі Першої штурмової роти 46 окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна». Разом із побратимами виконував бойові завдання на сході України. Про героїчні дії українських військових поблизу смт Мар’їнка влітку 2016 року згадувалося у відкритих джерелах і повідомлялося на національному телебаченні.

Побратими говорили про нього: «Коли “Крикун” на посту — навіть комаха не пролетить». Йому довіряли, до його думки дослухалися, поруч із ним люди відчували впевненість і підтримку.

Після завершення служби Костянтин повернувся до Кропивницького, займався підприємницькою діяльністю, поступово повертаючись до мирного життя, але завжди підтримував зв’язок із бойовими побратимами.

24 лютого 2022 року, на запитання сестри: «Що робиш?» – Костянтин пожартував: «Бриюся, щоб у полку бути найгарнішим». З початком повномасштабного вторгнення, як справжній чоловік, мужній і відважний воїн, він знову став на захист України. Служив у лавах Сил спеціальних операцій Збройних Сил України — у 3-му окремому полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго. . Невдовзі за сумлінну службу, майстерне виконання бойових завдань та досягнення поставлених цілей був підвищений у званні.

29 липня 2023 року серце воїна зупинилося назавжди під час виконання бойового завдання на Сумщині, коли позиції підрозділу Костянтина були вражені крилатою ракетою ворога.

Герой знайшов вічний спокій на Алеї почесних поховань у Кропивницькому. Ціною власного життя він наблизив Перемогу. Пам’ять про нього завжди житиме у серцях багатьох поколінь...

Костянтин Крикун був нагороджений:

• відзнакою «За участь в АТО»;

• відзнакою «Учасник АТО»;

• почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест» (посмертно).

• Сестра захисника Олена Крикун.